ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
 2002-49. Для кваліфікації злочинних дій за п. «а» ст. 93 та ч. 3 ст. 142 КК України необхідно, щоб корисливий мотив виник на початку вчинення розбійного нападу та умисного вбивства або в процесі позбавлення життя потерпілого. Якщо мотив, спрямований на заволодіння майном потерпілого, виник і був реалізований після вчинення умисного вбивства з інших мотивів, такі дії слід кваліфікувати за іншими пунктами ст. 93 чи за ст. 94 КК України та відповідними статтями, що передбачають відповідальність за злочини проти власності
 2002-50. Одне й те саме умисне вбивство не може бути вчинене і з корисливих мотивів, і у зв’язку з виконанням потерпілим свого службового обов’язку. Розбій, вчинений у складі банди, повністю охоплюється складом злочину, передбаченого ст. 69 КК України, і додаткової кваліфікації за ст. 142 чи 86 цього Кодексу не потребує
 2002-51. Умисне вбивство слід вважати вчиненим із особливою жорстокістю, якщо його було здійснено в присутності близьких потерпілому осіб і винний усвідомлював, що такими діями спричиняє їм особливі страждання
 2002-52. Співучасник злочину не може нести відповідальність за вчинення іншим виконавцем злочину, про який вони не домовлялися
 2002-53. Умисне вбивство визнається вчиненим за попереднім зговором групою осіб, коли в позбавленні потерпілого життя брали участь за попередньою домовленістю як співвиконавці дві особи і більше.

Відповідно до ст. 93 КПК витрати на стаціонарне лікування потерпілого стягуються з кожного із засуджених з урахуванням ступеня їхньої вини та майнового стану

 2002-54. При відмежуванні умисного вбивства від заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, необхідно ретельно досліджувати докази, що мають значення для з’ясування змісту і спрямованості умислу винної особи
 2002-55. Заподіяння лікарем-акушером тяжких тілесних ушкоджень дитині під час пологів визнано казусом (випадком), що виключає кримінальну відповідальність, оскільки настання таких наслідків не було викликане його умислом чи необережністю
 2002-56. Умисні тілесні ушкодження середньої тяжкості, заподіяні підозрюваною особою під час її затримання, безпідставно визнано вчиненими з хуліганських мотивів
 2002-57. Злочин, передбачений ч. 1 ст. 108 КК України, вважається закінченим з моменту вчинення дій, якими створюється реальна загроза інфікування іншої особи венеричним захворюванням.

Якщо при вчиненні зазначених дій винна особа бажає настання такого захворювання, то її дії за наявності інших передбачених законом ознак повинні кваліфікуватись як замах на зараження іншої особи венеричним захворюванням за ч. 2 або ч. 3 ст. 108 КК України

© 2018. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком