Верховний Суд України
45. Відповідно до ч. 3 ст. 378 КПК вирок апеляційного суду повинен відпо­відати вимогам статей 332—335 цього Кодексу, зокрема мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулю­вання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення злочину, форми вини та мотивів злочину

Тисменицький районний суд Івано-Франківської області вироком від 4 травня 2005 р. засудив Г. за ч. 1 ст. 119 КК на три роки шість місяців позбавлення волі; за ч. 1 ст. 263 цього ж Кодексу — на два роки позбавлення волі, а на підставі ст. 70 КК остаточно за сукупністю злочинів визначив покарання у виді трьох років шести місяців позбавлення волі.

Постановлено стягнути з Г. на користь І. по 212 грн щомісячно на утримання неповнолітніх дітей до їх повноліття, 2 тис. 10 грн витрат на поховання потерпілого І.В. і 25 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

Г. визнано винним у тому, що він 31 липня 2004 р. приблизно о 2-й годині ночі, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, під час конфлікту з потерпілим І.В., не передбачаючи та не бажаючи настання смерті потерпілого, завдав йому удар кулаком в ділянку голови, від якого той упав обличчям на бетонні сходи будинку. Внаслідок падіння І.В. отримав травму носа та основи черепа, які супроводжувалися масивною зовнішньою кровотечею. Після цього Г. завдав ще декілька ударів ногою в різні ділянки тіла потерпілого та, переконавшись, що він помер, зник з місця події. Смерть І.В. настала внаслідок механічної асфіксії через попадання крові в дихальні шляхи.

Вчинені Г. неправомірні дії суд кваліфікував за ч. 1 ст. 119 КК як необережне вбивство.

Крім того, за місцем свого проживання Г. незаконно зберігав вогнепальну зброю та бойові припаси, а саме саморобний пістолет та 111 патронів різних калібрів.

23 червня 2005 р. за апеляцією прокурора названий вирок Тисменицького районного суду Апеляційний суд Івано-Франківської області скасував і постановив новий, за яким дії Г. перекваліфікував на ч. 1 ст. 115 КК та призначив засу­дженому покарання у виді 10 років позбавлення волі, а за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 115 і ч. 1 ст. 263 вказаного Кодексу, визначив остаточне покарання у виді 10 років позбавлення волі.

У решті вирок суду першої інстанції залишений без змін.

На цей вирок Апеляційного суду Івано-Франківської області Г. подав касаційну скаргу, зі змісту якої вбачається, що він не погодився із кваліфікацією його дій за ч. 1 ст. 115 КК і вважав, що його дії слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 119 того ж Кодексу.

Наведені у скарзі доводи обґрунтовано тим, що засуджений не мав умис­лу на вбивство потерпілого і не завдавав йому стільки ударів, як уста­­но­­вив суд.

Перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню, а вирок апеляційного суду — скасуванню з таких підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 378 КПК вирок апеляційного суду повинен відповідати вимогам статей 332—335 зазначеного Кодексу, тобто у мотивувальній частині вироку повинно міститися формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.

На порушення вимог цього закону апеляційний суд, змінюючи кваліфікацію дій Г. на більш тяжкий злочин, виклав фабулу обвинувачення, яку встановив суд першої інстанції, і зокрема те, що Г., не бажаючи настання смерті потерпілому, завдав останньому удар в голову, від чого той упав обличчям на бетонні сходи і отримав травму носа й основи черепа.

Таке формулювання обвинувачення не підпадає під ознаки ч. 1 ст. 115 КК.

Більше того, як видно з обвинувального висновку, Г. обвинувачувався в тому, що він з метою вбивства умисно завдав потерпілому шість ударів ногою в голову та груди, заподіявши таким чином І.В. переломи кісток носа та основи черепа, що супроводжувалося масивною кровотечею та призвело в подальшому до механічної асфіксії і смерті потерпілого.

Скасовуючи вирок суду першої інстанції і постановляючи свій з переква­ліфікацією дій Г. з ч. 1 ст. 119 на ч. 1 ст. 115 КК, апеляційний суд мав виходити із пред’явленого обвинувачення і перевірити його шляхом дослідження наявних у справі доказів, після чого сформулювати обвинувачення, яке доведене судом, і дати відповідну кваліфікацію діям засудженого.

Крім того, апеляційний суд на порушення вимог ст. 64 КПК не вказав мотиву вчиненого Г. убивства потерпілого.

Оскільки висновки суду, викладені у вироку, містять істотні суперечності, зокрема формулювання обвинувачення Г. не відповідає юридичній кваліфікації його дій, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України вирок Апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 черв­ня 2006 р. скасувала і направила справу на новий апеляційний розгляд.
© Верховний Суд України, 2013