Верховний Суд України
14. Частиною 1 ст. 81 гл. 12 КпШС 1969 р. передбачено обов’язок дітей піклуватися про своїх батьків та надавати їм допомогу. Цією главою, зокрема, регламентовано аліментні обов’язки повнолітніх дітей щодо своїх непрацездатних батьків і передбачено стягнення коштів на покриття витрат, пов’язаних із наданням піклування й допомоги, якщо повнолітні діти не піклуються про батьків. Однак на відміну від зобов’язання повнолітніх дітей надавати матеріальну допомогу непрацездатним батькам, які її потребують, піклування про батьків у вигляді відвідувань не забезпечено юридичними санкціями, тобто його виконання не можна здійснити примусом

У квітні 2002 р. Б.М. звернулася до суду з позовом до Б.А. про зобов’язання здійснювати піклування, зазначивши при цьому, що її син Б.А. — відповідач у справі — протягом останніх 13 років не відвідує її і не підтримує з нею жодних стосунків, хоча вона вже шість років тяжко хворіє, з квартири не виходить, потребує сторонньої допомоги. Луганський районний суд Житомирської області рішенням від 22 травня 2002р., залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 23 липня 2002 р., позов задовольнив: зобов’язано Б.А. здійснювати піклування над своєю матір’ю, яке полягатиме в догляді та обслуговуванні її протягом двох годин кожної суботи тижня до дня її смерті.

У касаційній скарзі Б.А. просив зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на те, що вони постановлені з порушенням норм матеріального права. Ознайомившись із матеріалами справи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Задовольняючи позовні вимоги й зобов’язуючи відповідача доглядати та обслуговувати позивачку протягом двох годин кожної суботи тижня до дня її смерті, суд виходив з того, що ст. 81 КпШСE зобов’язує дітей не тільки надавати батькам матеріальну допомогу, а й здійснювати за ними догляд.

Проте з таким тлумаченням положень Кодексу погодитись не можна. Частиною 1 ст. 81 КпШС дійсно передбачено обов’язок дітей піклуватися про своїх батьків та надавати їм допомогу. Але оскільки вона має лише зобов’язуючий характер, то без врахування інших положень цієї статті, якими регламентовано наслідки невиконання цих обов’язків, застосовуватись не може. Стаття 81 КпШС міститься в главі, якою регламентовано аліментні обов’язки батьків та дітей і передбачено стягнення коштів на покриття витрат, пов’язаних із наданням піклування й допомоги, якщо повнолітні діти не піклуються про своїх непрацездатних батьків.

У судовому засіданні позивачка заявляла, що не потребує матеріальної допомоги, але бажає, щоб син відвідував її. Водночас вона просила врахувати, що є інвалідом II групи, потребує допомоги й хоче, щоб син за її гроші купував продукти харчування, допомагав у домашніх справах. Суд не уточнив вимог позивачки й не звернув уваги на те, що на відміну від зобов’язання повнолітніх дітей надавати допомогу непрацездатним батькам, які її потребують, піклування про батьків у вигляді відвідувань не забезпечено юридичними санкціями, тобто його виконання не можна здійснити примусом.

Оскільки допущені судом порушення процесуального та матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу Б.А. задовольнила, постановлені у справі судові рішення скасувала і направила справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

© Верховний Суд України, 2013