Верховний Суд України
12. Вимагати відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок незаконної конфіскації майна, може лише особа, право власності якої на це майно було оформлене згідно з вимогами закону

У квітні 2004 р. Г. звернувся до суду з позовом до Полтавської митниці, Державного казначейства України, Міністерства праці та соціальної політики України (далі — Міністерство) про відшкодування вартості незаконно конфіскованого майна і заподіяної цим моральної шкоди. Позивач посилався на те, що 30 червня 1999 р. він придбав і тимчасово ввіз на митну територію України автомобіль. Ленінський районний суд м. Полтави постановою від 8 вересня 2000 р. притягнув його до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, при цьому автомобіль був конфіскований і переданий Міністерству. Згодом зазначену постанову суду було скасовано і направлено справу на новий розгляд, за результатами якого той же суд постановами від 16 березня та 16 липня 2001 р. у притягненні його до відповідальності відмовив за відсутністю складу правопорушення і провадження у справі закрив. Г. просив стягнути компенсацію вартості автомобіля та витрат на ремонт у сумі 31 тис. 913 грн, а також 50 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

Ленінський районний суд м. Полтави ухвалою від 17 лютого 2006 р. позов задовольнив частково — постановив стягнути на користь Г. з Міністерства 25 тис. 250 грн на відшкодування матеріальної шкоди, із Державного казначей­ства України — 20 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

5 квітня 2006 р. Апеляційний суд Полтавської області ухвалу суду першої інстанції скасував і постановив нове рішення про часткове задоволення вимог Г. — стягнення на його користь із Міністерства 25 тис. 628 грн на відшкодування матеріальної шкоди, а також відшкодування моральної шкоди в розмірі 15 тис. грн шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України.

У касаційних скаргах: Полтавська митниця просила скасувати рішення апеляційного суду в частині задоволення вимог Г. і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Державне казначейство України — скасувати це рішення і постановити нове. При цьому обидва відповідачі посилались на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційні скарги мають бути задоволені частково з таких підстав.

Судом установлено, що Г. у 1999 р. тимчасово ввіз на митну територію України автомобіль із порушенням митних правил, про що працівники Полтавської митниці склали протокол. Ленінський районний суд м. Полтави постановою від 8 вересня 2000 р. притягнув Г. до адміністративної відповідальності із конфіскацією автомобіля. Цей же суд постановами від 16 березня та 16 липня 2001 р. відмовив у притягненні Г. до відповідальності у зв’язку з відсутністю в його діях складу правопорушення і провадження у справі закрив.

Задовольняючи частково позов, суди виходили з того, що внаслідок неза­конного притягнення позивача до адміністративної відповідальності та не­законної конфіскації автомобіля йому заподіяно матеріальну та моральну шкоду, на від­шкодування якої він має право відповідно до Закону від 1 грудня 1994 р. № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» та ст. 443 ЦК 1963 р. Крім того, суд визнав за Г. право вимагати відшкодування шкоди з тих підстав, що згідно з розпискою він сплатив власнику автомобіля В. 5 тис. до­ларів США, тому володів і користувався автомобілем на законних підставах відповідно до ч. 5 ст. 48 Закону від 7 лютого 1991 р. № 697-ХІІ «Про власність».

Проте із цими висновками судів погодитись не можна виходячи з такого.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Закону «Про власність» законодавчими актами України може бути встановлено спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна, а також види майна, що не може перебувати у власності громадян.

Пунктами 7, 8 Правил державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 р. № 1388, передбачено, що власники транспортних засобів — юридичні та фізичні особи — або їх представники зобов’язані зареєструвати ці засоби протягом 10 діб після придбання, або митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Реєстрація транспортних засобів здійснюється на підставі заяви власника, поданої особисто, і документів, що посвідчують його особу, правомірність придбання транспортного засобу, оцінку його вартості. Правомірність придбання таких засобів, складових частин, які мають ідентифікаційні номери, підтверджується документами, скріпленими підписом відповідної посадової особи і печаткою, виданими суб’єктами підприємницької діяльності, які реалізують транспортні засоби та видають довідки-рахунки, митними органами, судами, нотаріусами, органами соціального захисту населення, підприємствами–виробниками транспортних засобів і підрозділами ДАІ, а також угодами, укладеними на товарних біржах.

Заперечуючи проти позову, Полтавська митниця послалася, зокрема, на те, що Г. не має права вимагати відшкодування шкоди, оскільки не був власником автомобіля.

Суди як першої, так і апеляційної інстанцій на порушення вимог статей 214, 303, 309, 313 ЦПК зазначених обставин належним чином не перевірили, не визначили характер спірних правовідносин та правову норму, що їх регулює, не дали оцінки діям Г. з огляду на особливість правового становища автомобіля як об’єкта цивільних правовідносин, а тому передчасно дійшли висновку про наявність у позивача права вимагати відшкодування шкоди у зв’язку з конфіскацією цього транспортного засобу. З урахуванням наведеного підлягає додатковому з’ясуванню питання щодо відшкодування Г. моральної шкоди та її розміру.

За таких обставин колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, керуючись ст. 336 ЦПК, касаційні скарги Полтавської митниці та Державного казначейства України задовольнила частково — ухва­лу Ленінського районного суду м. Полтави від 17 лютого 2006 р. та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 5 квітня того ж року скасувала і передала справу на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 названого Кодексу.
© Верховний Суд України, 2013