Верховний Суд України
39. Якщо винна особа опинилась у житлі без наміру вчинити злочин, а потім відкрито заволоділа чужим майном, її дії не можна кваліфікувати як учинені з проникненням у житло

Красноперекопський міськрайонний суд Автономної Республіки Крим вироком від 4 лютого 2005 р. засудив Г. за ч. 3 ст. 186 КК на чотири роки позбавлення волі.

Апеляційний суд Автономної Республіки Крим ухвалою від 12 квітня 2005 р. зазначений вирок залишив без змін.

Г. визнано винним у тому, що він 19 жовтня 2004 р. о 20-й годині, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, проник у будинок, де, застосувавши насильство, що не є небезпечним для життя і здоров’я, відкрито заволодів майном З., завдавши шкоди потерпілій на суму 1 тис. 480 грн.

У касаційній скарзі Г. просив перекваліфікувати його дії на ч. 2 ст. 186 КК, мотивуючи це тим, що він прийшов у помешкання потерпілої не з метою грабежу, а для вживання спиртних напоїв, ночував у неї разом з іншими особами, тобто законно перебував у її житлі. Просив також обрати відповідне покарання зі звільненням від його відбування з випробуванням, посилаючись на те, що раніше не засуджувався, розкаявся у вчиненому, наслідків від злочину не настало, потерпіла претензій до нього не має.

Перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України частково задовольнила її з таких підстав.

Як установив суд, у будинок потерпілої З. засуджений Г. прийшов 18 жовтня 2004 р. о 15-й годині разом зі свідками Н. та іншими особами з метою розпивання спиртних напоїв. З дозволу господарів вони залишились у будинку потерпілої до 19 жовтня 2004 р., разом там розпивали спиртні напої і ночували. Майном З. засуджений відкрито заволодів увечері 19 жовтня, після того, як прокинувся, перебуваючи в помешканні потерпілої з дозволу господарів. Тобто умисел на заволодіння майном З. виник у Г. після того, як він правомірно опинився у будинку потерпілої. Отже, у його діях відсутня кваліфікуюча ознака злочину, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК — проникнення у житло.

Враховуючи наведене, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що кваліфікуюча ознака злочину, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК, підлягає виключенню з вироку, а дії Г. мають кваліфікуватися за ч. 2 цієї ж статті як грабіж, поєднаний з насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілої.

У зв’язку зі зменшенням обсягу обвинувачення, а також зважаючи на те, що Г. вперше притягнутий до кримінальної відповідальності, має неповнолітню дитину, щиро розкаявся у вчиненому, враховуючи обставини розглядуваної справи та думку потерпілої, колегія суддів визнала за можливе обрати Г. за ч. 2 ст. 186 КК із застосуванням ст. 69 цього Кодексу більш м’яке покарання, ніж передбачене законом.

За таких обставин колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України вирок Красноперекопського міськрайонного суду Авто­номної Республіки Крим від 4 лютого 2005 р. та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 12 квітня 2005 р. щодо Г. змінила, перекваліфікувавши його дії з ч. 3 ст. 186 КК на ч. 2 тієї ж статті, і призначила йому за цим законом покарання із застосуванням ст. 69 зазначеного Кодексу у виді трьох років позбавлення волі.
© Верховний Суд України, 2013