Верховний Суд України
28. Відповідно до ст. 25 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» ліквідатор з дня свого призначення здійснює повноваження, зокрема, щодо подання до господарського суду заяви про визнання недійсними угод боржника з підстав, передбачених ч. 10 ст. 17 цього Закону

ДПІ у Дзержинському районі м. Кривого Рогу подала до господарського суду заяву про порушення справи про визнання банкрутом АТВТ «Криворізький домобудівельник» (далі — АТВТ).

Господарський суд Дніпропетровської області ухвалами від 27 вересня 2005 р. задовольнив заяву ліквідатора боржника та визнав недійсними договори купівлі-продажу від 1 та 5 лютого 2001 р.

Дніпропетровський апеляційний господарський суд постановами від 16 грудня 2005 р., які залишив без змін Вищий господарський суд України постановами від 10 травня 2006 р. зазначені ухвали суду першої інстанції скасував та у задоволенні заяви ліквідатора АТВТ про визнання недійсними договорів відмовив.

Колегія суддів Верховного Суду України ухвалою від 13 липня 2006 р. за касаційними скаргами АТВТ порушила провадження з перегляду у касаційному порядку вказаних постанов Вищого господарського суду України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, обгово­ривши наведені у касаційних скаргах доводи і перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України визнала, що скарги підлягають задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи ухвали місцевого господарського суду від 27 вересня 2005 р., суд апеляційної інстанції виходив із того, що підстави для визнання недійсними угод боржника містяться у ч. 11 ст. 17 Закону від 14 травня 1992 р. № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі — Закон про банкрутство), тому положення зазначеної норми підлягають застосуванню у випадку подання ліквідатором заяви про визнання угоди недійсною.

Проте з такими висновками погодитися не можна.

Як убачається з матеріалів справи, Господарський суд Дніпропетровської області постановою від 27 лютого 2004 р. визнав АТВТ банкрутом, відкрив ліквідаційну процедуру та призначив ліквідатора.

Відповідно до ст. 25 Закону про банкрутство ліквідатор з дня свого призначення здійснює повноваження, зокрема, щодо подання до господарського суду заяви про визнання недійсними угод боржника з підстав, передбачених ч. 10 ст. 17 цього Закону, а саме якщо: виконання договору завдає збитків боржнику; договір є довгостроковим (понад один рік) або розрахованим на одержання позитивних результатів для боржника в довгостроковій перспективі, крім випадків випуску продукції з технологічним циклом, більшим за строки санації боржника; виконання договору створює умови, що перешко­джають відновленню платоспроможності боржника.

Отже, Дніпропетровський апеляційний господарський суд зробив неправомірний висновок, що ліквідатор має звертатися із заявою про визнання угоди недійсною з підстав, передбачених ч. 11 ст. 17 Закону про банкрутство, оскільки наведені норми є спеціальними і передбачені для застосування судом виключно на стадії санації за відповідною заявою керуючого санацією.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов необґрунтованого висновку, з яким погодився суд касаційної інстанції, про відсутність у ліквідатора правових підстав для звернення до господарського суду із заявою про ви­знання недійсною угоди боржника з підстав, передбачених ч. 10 ст. 17 Закону про банкрутство.

За таких обставин, керуючись статтями 11117—11120, 113 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України касаційні скарги за­довольнила: постанови Вищого господарського суду України від 10 травня 2006 р. і Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16 грудня 2005 р. скасувала, а ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 27 верес­ня 2005 р. залишила в силі.
© Верховний Суд України, 2013