Верховний Суд України
25. Касаційний суд не звернув уваги на те, що арбітражний суд своїм рішенням позов банку в частині нарахування орендної плати за всі займані приміщення задовольнив та до договору оренди внесені зміни, згідно з якими нарахування розміру щомісячної орендної плати здійснюється за кожний квадратний метр, а іншим рішенням зазначений договір, за яким банк користувався також коридором, розірвано і постановлено стягнути з відповідача суму заборгованості по оренд­ній платі та спростовано його посилання на безоплатну передачу в користування спірного коридору. Не виконавши зобов’язання щодо сплати орендної плати належним чином у встановлений строк, банк завдав облспоживспілці збитків у вигляді неодержаних доходів від розміщення на депозитних рахунках коштів

У травні 2001 р. Київська обласна спілка споживчих товариств (далі — Облспоживспілка) подала до Арбітражного суду м. Києва позов до АКБ «Східно-Європейський банк» (далі — Банк) про стягнення 140 тис. 189 грн збитків. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач протягом трьох років не сплачував коштів за незаконне користування 169,65 кв. метра площі адміністративного будинку позивача.

Суди розглядали справу неодноразово.

Господарський суд м. Києва рішенням від 13 вересня 2005 р. позов задовольнив: постановив стягнути з відповідача на користь позивача 140 тис. 189 грн збитків, мотивувавши це тим, що Арбітражний суд м. Києва рішенням від 5 березня 2001 р. постановив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість з орендної плати в сумі 188 тис. 343 грн. У той же час позивач уклав договори про депозитні рахунки з установами банків, на які перераховувались кошти за договором оренди нежилих приміщень у м. Києві від 2 березня 1998 р. (далі — договір від 2 березня 1998 р.) та на них нараховувались відсотки. Сума неодержаних відсотків за цими вкладами становить 140 тис. 189 грн.

Вищий господарський суд України постановою від 27 квітня 2006 р. вказане рішення суду скасував і в задоволенні позову відмовив, оскільки позивач не довів наявності причинного зв’язку між неправомірною поведінкою відповідача та самими збитками.

Верховний Суд України ухвалою від 6 липня 2006 р. порушив провадження з перегляду в касаційному порядку зазначеної постанови Вищого господарського суду України за касаційною скаргою Облспоживспілки, де остання просила названу постанову скасувати. При цьому суд послався на порушення та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права та невідповідність оскарженої постанови рішенням Верховного Суду України.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, обговоривши наведені у касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України визнала, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції і направляючи справу на новий судовий розгляд, касаційний суд послався на невиконання господарським судом вказівок щодо правового аналізу умов договору від 2 березня 1998 р., викладених у постанові Вищого господарського суду України від 25 листопада 2003 р., а також відсутність доказів наявності причинно-наслідкового зв’язку між невиконанням відповідачем договірних зобов’язань та збитками, завданими Обл­споживспілці в розумінні ст. 203 ЦК 1963 р.

Проте з такими доводами погодитись не можна з таких підстав.

Господарські суди встановили, що 2 березня 1998 р. Облспоживспілка укла­ла з АКБ «Київкоопбанк», правонаступником якого є Банк, договір оренди нежилих приміщень.

Згідно із затвердженим сторонами планом приміщень, переданих Облспо­живспілкою в оренду (додаток № 2/110 є невід’ємною частиною договору від 2 березня 1998 р.), Банку в тимчасове користування надано, зокрема, і коридор площею 169,65 кв. метра.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Касаційний суд не звернув уваги на те, що Арбітражний суд м. Києва рішенням від 30 жовтня 2000 р. позов Банку в частині нарахування орендної плати за всі займані приміщення (сходи, міжповерхові коридори, туалети та інші) задовольнив і до договору від 2 березня 1998 р. внесені зміни. Згідно з новою редакцією п. 2 названого договору нарахування розміру щомісячної орендної плати здійснюється за кожен квадратний метр. Крім того, Арбітражний суд м. Києва рішенням від 5 березня 2001 р. цей договір (за яким Банк користувався також і коридором площею 169,65 кв. метра) постановив розірвати і стягнути з відповідача 188 тис. 343 грн заборгованості з орендної плати та спростував його посилання на безоплатну передачу в користування спірного коридору.

Господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що саме зазначеним рішенням арбітражного суду встановлено договірний характер взаємовідносин між сторонами на підставі договору від 2 березня 1998 р. Посилання Вищого господарського суду України на відсутність таких відносин є помилковим.

У разі невиконання або неналежного виконання зобов’язання боржником він згідно з вимогами ст. 203 ЦК 1963 р. зобов’язаний відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Як збитки розуміють витрати, зроблені кредитором, втрату або пошкодження його майна, а також не одержані кредитором доходи, які він одержав би, якби зобов’язання було боржником виконано.

На підставі укладених Облспоживспілкою з установами Банку депозитних договорів про використання тимчасово вільних коштів, які надходили від Банку за договором від 2 березня 1998 р., та реєстру платіжних доручень позивача на поповнення депозитних рахунків за 2000—2002 рр. господарський суд відповідно до вимог статей 32—34 ГПК дійшов правильного висновку, що, не виконавши зобов’язання щодо сплати орендної плати належним чином у встановлений строк, Банк завдав Облспоживспілці збитків у вигляді неодержаних доходів від розміщення на депозитних рахунках коштів.

Таким чином, висновок касаційного суду щодо відсутності доказів наявності причинно-наслідкового зв’язку між невиконанням Банком договірних зобов’язань та завданими Облспоживспілці збитками необґрунтований і не відповідає фактичним обставинам справи.

За таких обставин Судова палата у господарських справах Верховного Суду України, керуючись статями 11117—11119 ГПК, касаційну скаргу Облспоживспілки задовольнила: постанову Вищого господарського суду України від 27 квітня 2006 р. скасувала, а рішення Господарського суду м. Києва від 13 вересня 2005 р. залишила в силі.
© Верховний Суд України, 2013