Верховний Суд України
25. Звернення стягнення на нерухоме майно та майнові права, що перебувають у податковій заставі, для погашення податкової заборгованості платника податків здійснюється в судовому порядку за зверненням органів державної податкової служби.

Відділ державної виконавчої служби має право звертати стягнення на нерухоме майно та реалізовувати його тільки при недостатності коштів, виручених від реалізації інших оборотних коштів для задоволення вимог стягувача, оскільки об’єкти нерухомого майна належать до третьої черги майна, що підлягає реалізації

У березні 2002 р. ВАТ «Ремонтно-будівельне підприємство» (далі — ВАТ) звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського управління юстиції (далі — Відділ ДВС), приватної агрофірми «Поле» (далі — Агрофірма) та Прикарпатської універсальної біржі (третя особа на стороні відповідача — ДПІ у м.Івано-Франківську; далі — ДПІ) про визнання недійсними прилюдних торгів від 7 вересня 2000 р. з реалізації нерухомого майна ВАТ, акта про їх проведення від 23 жовтня 2000 р. та свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 23 жовтня 2000 р. Позовні вимоги обгрунтовувалися тим, що торги проведені з порушенням норм законодавства про виконавче провадження та без урахування тієї обставини, що зазначене нерухоме майно перебувало у податковій заставі.

Господарський суд Івано-Франківської області рішенням від 3 липня 2002 р. позов задовольнив: визнано недійсними прилюдні торги від 7 вересня 2000 р. з реалізації нерухомого майна ВАТ, протокол про їх проведення від 7 вересня 2000р., а також акт про проведення цих прилюдних торгів від 23 жовтня 2000 р. і свідоцтво щодо придбання на них нерухомого майна від 23 жовтня 2000 р., видане Агрофірмі приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Б. Львівський апеляційний господарський суд постановою від 10 вересня 2002р. вищеназване рішення суду залишив без зміни. Рішення і постанова мотивовані тим, що Відділ ДВС порушив статті 14, 18, 50, 57, 61, 64 Закону від 21квітня 1999р. № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (далі — Закон) щодо обсягу суми стягнення, порядку проведення експертної оцінки, порядку публічного оголошення та проведення торгів. Крім того, нерухомість було продано особі, котра на момент проведення торгів не набула статусу юридичної особи, а тому не могла бути учасником торгів.

Вищий господарський суд України постановою від 26 листопада 2002 р. рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 3 липня 2002 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10 вересня 2002 р. скасував, справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова обгрунтована тим, що до участі в розгляді справи не було залучено як третю особу ДПІ, не встановлено причинного зв’язку між майном, яке перебувало у податковій заставі, та тим, що реалізоване на прилюдних торгах. Верховний Суд України ухвалою від 27 лютого 2003 р. порушив провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 26 листопада 2002 р. за касаційною скаргою ВАТ, в котрій міститься прохання про скасування зазначеної постанови Вищого господарського суду України та залишення без зміни рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 3 липня 2002 р. і постанови Львівського апеляційного господарського суду від 10 вересня 2002 р. У касаційній скарзі позивач посилався на різне застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону в аналогічних справах.

Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України дійшла висновку, що оскаржена постанова Вищого господарського суду України підлягає скасуванню, а рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 3 липня 2002 р. і постанова Львівського апеляційного господарського суду від 10 вересня 2002 р. — залишенню без зміни з таких підстав. Вищий господарський суд України, передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, вказав, що до участі в розгляді справи не було залучено як третю особу ДПІ та не встановлено причинного зв’язку між майном, яке перебувало у податковій заставі, та тим, що реалізоване на прилюдних торгах.

Проте такий висновок не відповідає матеріалам справи і положенням закону. Так, Господарський суд Івано-Франківської області ухвалою від 24 травня 2002 р. залучив до участі у справі ДПІ як третю особу на стороні відповідача. При цьому представник ДПІ К. брав участь у розгляді справи в суді першої інстанції, про що свідчить протокол судового засідання та рішення суду. Згідно з п. 8 ч. 2 ст. 11111 ГПК у разі скасування або зміни рішення, постанови в постанові касаційної інстанції мають бути зазначені мотиви, за якими касаційна інстанція не погодилася з висновками суду першої або апеляційної інстанції.

В оскарженій постанові Вищий господарський суд України таких мотивів не навів. Крім того, не висловивши сумнівів щодо перебування майна ВАТ у податковій заставі, Вищий господарський суд України не зазначив, з якою метою необхідно встановлювати наявність причинного зв’язку між майном, котре перебуває у податковій заставі, та майном, реалізованим на прилюдних торгах. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що прилюдні торги з реалізації нерухомого майна позивача проведені з грубими порушеннями норм чинного законодавства. З таким висновком погодився і суд апеляційної інстанції. Зокрема, суд з’ясував, що згідно з повідомленням ДПІ від 5 серпня 1998 р. все майно та майнові права позивача перебувають у податковій заставі до повного погашення податкової заборгованості.

Згідно з п. 12 Указу Президента України від 4 березня 1998 р. № 167/98 «Про заходи щодо підвищення відповідальності за розрахунки з бюджетами та державними цільовими фондами» звернення стягнення на нерухоме майно та майнові права, що перебувають у податковій заставі, для погашення податкової заборгованості платника податків здійснюється виключно в судовому порядку за зверненням органів державної податкової служби. Жодних звернень органів державної податкової служби до суду про звернення стягнення на майно в рахунок погашення податкової заборгованості, як і рішень суду про стягнення майна позивача, не було.

Відповідно до ст. 50 Закону стягнення на майно боржника звертається у розмірах та обсягах, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням витрат на виконання. З матеріалів справи вбачається, що сума майнових вимог Пенсійного фонду України до ВАТ становила 11 тис. 513 грн. Відповідно до ст. 64 зазначеного Закону відділ державної виконавчої служби вправі був звертати стягнення на нерухоме майно позивача та реалізовувати його тільки при недостатності коштів, виручених від реалізації інших оборотних коштів для задоволення вимог стягувача, оскільки об’єкти нерухомого майна віднесені законом до третьої черги майна, яке підлягає реалізації.

Незважаючи на наявність у позивача рухомого виробничого та невиробничого майна, вартість якого могла задовольнити вимоги стягувача у повному обсязі, Прикарпатській універсальній біржі було передано для реалізації всі основні засоби позивача першої групи в складі п’яти одиниць нерухомого майна залишковою балансовою вартістю 595 тис. 375 грн., які згодом були реалізовані на оспорюваних прилюдних торгах. До того ж оцінка майна проведена неправо- суб’єктним органом та особою, яка не наділена необхідними повноваженнями на її проведення. На порушення ст. 57, ч. 2 ст. 66 Закону об’єкти нерухомого майна позивача передані на реалізацію без їх належної оцінки.

Враховуючи наведене і керуючись статтями 11117—11120 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України постанову Вищого господарського суду України від 26 листопада 2002 р. скасувала, рішення Гос- подарського суду Івано-Франківської області від 3 липня 2002 р. і постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10 вересня 2002 р. залишила без зміни.

© Верховний Суд України, 2013