Верховний Суд України
6. Задовольняючи позов про визнання незаконним рішення сільської ради щодо відмови у наданні дозволу на приватизацію квартири, суд не з’ясував статусу спірного приміщення, тобто не встановив, чи може бути це приміщення об’єктом приватизації

У липні 2001 р. С.П. та С.С. у своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей звернулися до суду з позовом про визнання недійсним рішення Клубівецької сільської ради (далі — сільрада) від 20 червня 2001 р., яким остання відмовила їм у приватизації квартири. Позивачі просили зобов’язати сільраду провести приватизацію квартири, а також стягнути з відповідача 5 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди. У позові зазначалося, що квартира надана позивачам згідно з рішенням виконавчого комітету сільради від 30 березня 1989 р. № 13 та ордером на жиле приміщення від 22 січня 1999р. № 1, належить до комунальної власності, а тому підлягає приватизації.

Представник відповідача проти позову заперечував, посилаючись на те, що спірна квартира є службовою і приватизації не підлягає. Тисменицький районний суд Івано-Франківської області рішенням від 20серпня 2001 р. з огляду на те, що спірна квартира перебуває в комунальній власності і позивачі відповідно до положень ст. 2 Закону від 19 червня 1992 р. №2482-ХІІ «Про приватизацію державного житлового фонду» (далі — Закон) мають право на її приватизацію, позовні вимоги задовольнив. У касаційній скарзі сільрада, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просила зазначене рішення скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скарзі доводи, дійшла висновку, що касаційна скарга обгрунтована і підлягає задоволенню з таких підстав. Задовольняючи позов, суд допустив неповноту дослідження обставин справи, що могло призвести до неправильного вирішення останньої і є підставою для скасування постановленого рішення й направлення справи на новий розгляд у суд першої інстанції. Відповідно до положень ч. 2 ст. 4 ЖК до житлового фонду включаються не тільки жилі будинки, а й жилі приміщення в інших будівлях.

Згідно з ч. 2 ст. 9 цього Кодексу громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законодавством України. На підставі ст. 1 Закону приватизація державного житлового фонду — це відчуження зазначених квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два й більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв тощо) державного житлового фонду на користь громадян України.

Державний житловий фонд, як передбачено Законом, — це житловий фонд місцевих рад народних депутатів та житловий фонд, який перебуває у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ. До об’єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, кімнати у квартирах та одноквартирних будинках (де мешкають два й більше наймачів), які використовуються громадянами на умовах найму. Суд не дослідив питання стосовно того, чи може приміщення, щодо приватизації якого заявлено вимогу, бути предметом приватизації. Одного факту його використання на умовах найму недостатньо, а встановленню того, чи є спірне приміщення житловим та чи може воно бути об’єктом приватизації, суд не приділив належної уваги.

На обгрунтування касаційної скарги відповідач послався на те, що позивачі тимчасово проживали у підсобних приміщеннях фельдшерсько-акушерського пункту, які не є житловими, а належать до приміщення лікувального закладу, що перебуває в комунальній власності відповідача. В судовому засіданні представник сільради послався на те, що спірне приміщення є службовим, однак суд не дослідив цю обставину. У матеріалах справи є повідомлення архівного відділу Тисменицької районної державної адміністрації про відсутність рішень сільради стосовно віднесення спірного житла до службового, однак ця обставина не виключає такого його статусу. До того ж у справі є довідка про прийняття сільрадою такого рішення.

Статтею 60 Закону від 21 травня 1997 р. № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону правомочні володіти, користуватися та розпоряджатись об’єктами права комунальної власності, в тому числі вони виконують усі майнові операції, можуть передавати об’єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання щодо їх відчуження, визначати в угодах і договорах умови використання та фінансування об’єктів, що приватизуються і передаються в користування й оренду. Тобто право відповідача визначати статус спірного житла не суперечить нормам чинного законодавства.

На підставі зазначеного та керуючись ст. 334 ЦПК, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу сільради задовольнила, рішення Тисменицького районного суду від 29 серпня 2001 р. скасувала і направила справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

© Верховний Суд України, 2013