Верховний Суд України
27. Встановлення сторонами у договорі цін у доларах США не суперечить вимогам постанови Кабінету Міністрів України «Про удосконалення порядку формування цін», оскільки сторони не передбачали можливість використання іноземної валюти як засобу платежу

У вересні 2000 р. ЗАТ «Топгаз» (далі — ЗАТ) звернулося до суду з позовом про стягнення з ТОВ «Фірма «Оріон» (далі — ТОВ) заборгованості за поставлений за договором комісії від 22 вересня 1998 р. природний газ у сумі 2 млн. 350тис.грн. та пені у сумі 698 тис. 462 грн. У ході розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача 12 млн. 661 тис. 420 грн. заборгованості та 2 млн. 933 тис. 904 грн. пені. ТОВ проти позову заперечувало, посилаючись на те, що ЗАТ при здійсненні розрахунку суми заборгованості за поставлений природний газ неправомірно застосувало ціни у доларовому еквіваленті та безпідставно не врахувало поставки товарів за договором від 22 вересня 1998 р. в рахунок погашення заборгованості.

Справа у суді розглядалася неодноразово. В останньому рішенні від 20 грудня 2001 р. Господарський суд Дніпропетровської області позовні вимоги задовольнив частково: з ТОВ стягнено 22 тис. 130грн. боргу, у решті позову відмовлено. Суд також визнав недійсною ч. 3 п.1 додаткової угоди № 5 від 1 квітня 1999 р. до договору від 22 вересня 1998 р. Рішення мотивовано тим, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 18грудня 1998 р. №1998 «Про удосконалення порядку формування цін» (далі — Постанова) станом на 1грудня 1998 р. ціни, визначені у доларах США, повинні бути перераховані за курсом 3,427 грн. за 1 долар США. Окрім того, ціна повинна бути визначена в абсолютній величині, а застосування формули перерахунку ціниз використанням обмінних курсів іноземних валют суперечить чинному законодавству.

Вищий господарський суд України постановою від 15 жовтня 2002 р. зазначене рішення залишив без зміни. 12 грудня 2002 р. Верховний Суд України порушив провадження за касаційною скаргою ЗАТ, в яке просило скасувати постанову Вищого господарського суду України від 15 жовтня 2002 р. та направити справи на новий розляд до суду першої інстанції. На обгрунтування скарги зроблено посилання на різне застосування Вищим господарським судом України положень Постанови. Ознайомившись з матеріалами справи, Верховний Суд України визнав, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Висновок судів про те, що ціни, визначені у спірному договорі в доларах США, повинні бути перераховані за курсом 3,427 грн. за 1 долар США станом на 1грудня 1998 р. згідно з Постановою, не відповідає її змісту та суперечить вимогам чинного законодавства. Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» встановлена заборона на проведення розрахунків між резидентами України в іноземній валюті. Відповідно до законів України: від 3 грудня 1990 р. № 507-ХІІ «Про ціни та ціноутворення», від 27 березня 1991 р. № 887-ХІІ «Про підприємства в Україні», від 7 лютого 1991 р. № 697-ХІІ «Про підприємництво» та від 7 лютого 1991 р. №699-ХІІ «Про власність» суб’єкти підприємництва вільні у встановленні цін, за винятком випадків, коли ці ціни регулюються державою.

Закон України «Про ціни та ціноутворення» не дає підстав для висновку про державне регулювання цін на природний газ у період його поставки за спірним договором. Тому не можна погодитися з висновком суду першої інстанції про недійсність ч. 3 п. 1 додаткової угоди № 5 від 1 квітня 1999 р. до договору від 22вересня 1998 р., який мотивований посиланням на те, що ціна повинна бути визначена в абсолютній гривневій величині, оскільки сторони не передбачили можливості використання іноземної валюти як засобу платежу. Крім того, цей висновок не грунтується на фактичних обставинах справи, оскільки в додатковій угоді № 5 від 1 квітня 1999 р., п. 1 не містить ч. 3.

Зобов’язання провести розрахунки у гривнях за курсом долара на день перерахування коштів передбачено, зокрема, у пунктах 7.1. і 7.2. договору від 22 вересня 1998 р. та в інших додаткових угодах до нього, законність яких у суду сумніву не викликала. Пославшись на порушення, що містились у положеннях додаткової угоди до договору, суд не навів жодного закону, вимогам котрого суперечили б умови договору. Тобто рішення суду не є обгрунтованими і законними. Всупереч вимогам ст. 1115 ГПК касаційний суд не звернув увагу на те, що на порушення ст. 84 ГПК суд першої інстанції не навів закону, якому суперечить спірна угода та законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 11117—11120 ГПК, Верховний Суд України постанову Вищого господарського суду України від 15 жовтня 2002р. та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20 грудня2001 р. скасував, справу направив на новий розгляд господарського суду першої інстанції.

© Верховний Суд України, 2013