Верховний Суд України
19. Зняття територіальним органом Пенсійного фонду України приватного підприємця з обліку як платника збору на обов’язкове державне пенсійне страхування на підставі інформаційного повідомлення органу державної реєстрації без заяви самого платника є неправомірним

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

3 жовтня 2006 р. колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, розглянувши у порядку письмового прова­дження скаргу Кабаєва О.В. про перегляд за винятковими обставинами ухвали Вищого адміністративного суду України від 28 березня 2006 р. у справі за позовом Кабаєва О.В. до Управління ПФУ в Шевченківському районі м. Києва (далі — Управління ПФУ) про протиправність зняття з обліку в органах ПФУ та зобов’язання відновити страховий стаж, у с т а н о в и л а:

У червні 2005 р. Кабаєв О.В. звернувся до суду з позовом про визнання неправомірними дій Управління ПФУ щодо зняття його 8 травня 2002 р. з обліку в органах ПФУ та зобов’язання відповідача відновити страховий стаж позивача в органах ПФУ з 8 травня 2002 р. по 5 листопада 2004 р. шляхом внесення відповідних даних у систему персоніфікованого обліку застрахованих осіб ПФУ та в особову справу Кабаєва О.В.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що зняття його з обліку відповідачем було здійснено без заяви позивача, з порушенням вимог Інструкції про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, інших платежів, а також обліку їх надходження до Пенсійного фонду України, затвер­дженої постановою правління ПФУ від 19 жовтня 2001 р. № 16-6 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 листопада 2001 р. за № 998/6189.

У ході розгляду скарги позивач уточнив свої вимоги та просив стягнути з відповідача у складі витрат, пов’язаних із розглядом справи, 300 грн за надану юридичну допомогу.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що в разі зміни місця проживання підприємця останній зобов’язаний у 15-денний термін провести розрахунки з органом ПФУ за попереднім місцем реєстрації та знятися з обліку, а оскільки позивач для зняття з обліку протягом установленого строку не з’явився, управління зняло його з обліку на підставі інформаційного повідомлення органу державної реєстрації.

Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 9 верес­ня 2005 р., залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 11 листопада 2005 р., у позові відмовлено з мотивів правомірності дій відповідача.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28 березня 2006 р. зазначені судові рішення залишені без змін.

У скарзі Кабаєва О.В. до Верховного Суду України порушено питання про перегляд за винятковими обставинами та скасування вищенаведених судових рішень і прийняття нового рішення по суті справи. На обґрунтування скарги зроблено посилання на порушення норм матеріального та процесуального права, неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права та наведено ухвалу касаційного суду, в якій по-іншому застосована одна і та ж норма права.

Скарга підлягає частковому задоволенню, а судові рішення у справі мають бути скасовані з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з таких підстав.

Вищий адміністративний суд України, залишаючи касаційну скаргу Кабаєва О.В. без задоволення, а судові рішення — без змін, виходив з того, що висновок судів про правомірність дій відповідача відповідає вимогам чинного законодавства.

Разом з тим з обґрунтованістю такого висновку погодитися не можна.

Зняття відповідачем приватного підприємця Кабаєва О.В. з обліку як платника збору на обов’язкове державне пенсійне страхування на підставі інформаційного повідомлення органу державної реєстрації без заяви самого платника збору суперечило вимогам чинних нормативно-правових актів.

Так, зокрема, відповідно до п. 4.2.3 Інструкції про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, інших платежів, а також обліку їх надходження до Пенсійного Фонду України, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин 1 , зняття з обліку за попереднім місцем реєстрації платника збору при перереєстрації у зв’язку зі зміною місцезнаходження здійснюється на підставі заяви платника.

Та обставина, що на позивача постановою начальника Управління ПФУ в Святошинському районі м. Києва (за новим місцем проживання та державної реєстрації) було накладено штраф на підставі ст. 1651КпАП за ухилення від реєстрації в органах ПФУ і ця постанова не була скасована районним судом, у якому її було оскаржено з пропуском строку, не поновленого судом, не свідчить про правомірність дій відповідача у справі, котрий зняв платника з обліку без його заяви.

Судами не спростовані доводи позивача про те, що після зняття його з обліку як платника збору і до постановки у 2004 р. він залишався платником єдиного податку.

Відповідно до ст. 2 Указу Президента України від 3 липня 1998 р. № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» відділення Державного казначейства України наступного дня після надходження коштів перераховують суми єдиного податку, зокрема до ПФУ — 42 %.

Враховуючи те, що позивачем у цій адміністративній справі є громадянин, його права, у разі встановлення судом факту їх порушення суб’єктом владних повноважень, підлягають захисту незалежно від обраного способу захисту і наданих ним доказів. Обов’язок доводити обґрунтованість зняття позивача з обліку як платника збору згідно з КАС лежить на відповідачеві за адміністративним позовом, якщо він не визнає позов.

Суду при новому розгляді справи слід, зокрема, виконати вимоги ст. 86 КАС, перевірити доводи позивача про сплату єдиного податку протягом часу, не зарахованого до страхового стажу, з’ясувати наявність чи відсутність причинного зв’язку між зняттям позивача з обліку та незарахуванням певного періоду до страхового стажу.

Керуючись статтями 241—244 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а:

Скаргу Кабаєва О.В. задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 28 березня 2006 р., ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 11 листопада 2005 р. та постанову Шев­ченківського районного суду м. Києва від 9 вересня 2005 р. скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС.
______________________________________________________________
1Втратила чинність на підставі постанови правління ПФУ від 19 грудня 2003 р. № 21-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16 січня 2004 р. за № 64/8663, якою затверджено Інструкцію про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України.
© Верховний Суд України, 2013