Верховний Суд України
16. Мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов’язань і зобов’язань зі сплати податків та зборів (обов’язкових платежів), які виникли після введення мораторію, а отже, не припиняє і заходів, спрямованих на їх забезпечення.
Нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів, інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості за зобов’язаннями, строк виконання яких настав після порушення справи про банкрут- ство та введення мораторію, припиняється згідно з ч. 1 ст. 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» лише з дня прийняття господарським судом по­станови про ви­знання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

7 листопада 2006 р. колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, розглянувши у письмовому провадженні справу за скаргою ДПІ в м. Івано-Франківську (далі — ДПІ, податкова інспекція) про перегляд за винятковими обставинами ухвали Вищого адміністративного суду України від 5 липня 2006 р., постанови Львівського апеляційного господарського суду від 3 серпня 2005 р., рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 31 травня 2005 р. у справі за позовом Івано-Франківського обласного державного об’єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості (далі — Об’єднання) до ДПІ про визнання недійсним рішення від 19 квітня 2005 р. про нарахування пені, в с т а н о в и л а:

У травні 2005 р. Об’єднання звернулось до суду з позовом про визнання недійсним рішення ДПІ від 19 квітня 2005 р. про нарахування пені в розмірі 14 тис. 760 грн 28 коп. за несвоєчасну сплату до бюджету податку з доходів фізичних осіб протягом 2004 р. Вважає це рішення про нарахування пені безпідставним і таким, що суперечить вимогам Закону від 14 травня 1992 р. № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі — Закон), який регулює нарахування пені підприєм­ствам, що знаходяться в процедурі банкрутства.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 31 травня 2005 р., залишеним без зміни постановою Львівського апеляційного господарського суду від 3 серпня 2005 р. та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 5 липня 2006 р., позов Об’єднання задоволено.

У скарзі ДПІ до Верховного Суду України про перегляд за винятковими обставинами ухвали Вищого адміністративного суду України від 5 липня 2006 р. порушено питання про скасування всіх ухвалених у справі судових рішень і відмову в позові у зв’язку з неправильним та неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права.

Скарга ДПІ підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що ухвалою Господарського суду Івано-Фран­ківської області від 8 квітня 2003 р. було порушено провадження у справі про банкрутство Об’єднання та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. У зв’язку з несвоєчасною сплатою цим підприємством до дер­жавного бюджету податку з доходів фізичних осіб протягом 2004 р. рішенням податкового органу від 19 квітня 2005 р. позивачу нараховано пеню в розмірі 14 тис. 760 грн 28 коп.

Судові інстанції дійшли висновку, що, оскільки податкові зобов’язання зі сплати податку виникли у позивача після порушення провадження у справі про банкрутство підприємства, на них поширювалась дія мораторію і нарахування штрафних санкцій за невиконання чи неналежне виконання цих зобов’язань податковою інспекцією було здійснено неправомірно.

Проте з обґрунтованістю цього висновку погодитися не можна з таких підстав.

Відповідно до ст. 1 Закону мораторій на задоволення вимог кредиторів — це зупинення виконання боржником грошових зобов’язань і зобов’язань зі сплати податків та зборів (обов’язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов’язань та зобов’язань зі сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Положення ст. 12 Закону, яка встановлює, зокрема, заборону нараховувати протягом дії мораторію неустойку (штраф, пеню), застосовувати інші фінансові санкції (економічні санкції) за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань і зобов’язань зі сплати податків та зборів (обов’язкових платежів), стосується вимог і зобов’язань, які підпадають під поняття мораторію. Таким чином, ці положення слід застосовувати у контексті ст. 1 Закону, де наведено визначення мораторію.

Системний аналіз змісту вищезазначених норм права свідчить про те, що мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов’язань і зобов’язань зі сплати податків та зборів (обов’язкових платежів), які виникли після введення мораторію, а отже, не припиняє і заходів, спрямованих на їх забезпечення.

Невиконання таких зобов’язань є правопорушенням. Отже, нарахування санкцій, застосування заходів забезпечення у разі невиконання згаданих зобов’язань та примусове стягнення коштів на підставі виконавчих документів на виконання таких грошових зобов’язань і зобов’язань зі сплати податків та зборів (обов’язкових платежів), а також штрафних санкцій ґрунтуються на законі.

З огляду на те, що порушення встановленого порядку перерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб сталося у 2004 р., тобто після порушення провадження у справі про банкрутство, дія мораторію на виконання цих податкових зобов’язань не поширювалась.

Нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів, інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості за зобов’язаннями, строк виконання яких настав після порушення справи про банкрутство та введення мораторію, припиняється згідно з ч. 1 ст. 23 Закону лише з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

З урахуванням викладеного ухвала Вищого адміністративного суду України, постанова апеляційного суду та рішення суду першої інстанції не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, є незаконними і підлягають скасуванню.

Зважаючи на те, що фактичні обставини справи судовими інстанціями встановлено повно та правильно, проте неправильно застосовано норми матеріального права, колегія суддів вважає необхідним постановити нове рішення — про відмову в задоволенні позову.

Керуючись статтями 242, 243 КАС, колегія суддів Судової палати в адмі­ністративних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а:

Скаргу ДПІ задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 5 липня 2006 р., по­станову Львівського апеляційного господарського суду від 3 серпня 2005 р., рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 31 травня 2005 р. скасувати, а в задоволенні позову Об’єднання до ДПІ про визнання недійсним рішення від 19 квітня 2005 р. про нарахування пені відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС.
© Верховний Суд України, 2013