Верховний Суд України
41. Відповідно до ст. 356 КК самоправство — це самовільне, всупереч установленому законом порядку, вчинення будь-яких дій, правомірність яких оспорюється окремим громадянином або підприємством, установою чи організацією, якщо такими діями була заподіяна значна шкода інтересам громадянина, державним чи громадським інтересам або інтересам власника. Нез’ясування зазначених обставин потягло скасування судових рішень

Будьоннівський районний суд м. Донецька вироком від 7 жовтня 2004 р. засудив Н. за ст. 356 КК до штрафу в розмірі 510 грн.

Апеляційний суд Донецької області ухвалою від 18 лютого 2005 р. вирок змінив: звільнив Н. від покарання на підставі п. «б» ст. 1 Закону від 11 липня 2003 р. № 1131-ІV «Про амністію».

Н. визнано винним у тому, що він, працюючи менеджером по продажам і будучи матеріально-відповідальним за зберігання матеріальних цінностей, у грудні—січні 2002 р. утримував та використовував на свій розсуд за місцем свого проживання майно СП ЗАТ «АРS-INDUSTRU» на суму 2 тис. 241 грн і незаконно не повертав його на підприємство.

У касаційній скарзі Н. стверджував, що комп’ютером, мобільним теле­фоном і перфоратором він користувався з дозволу керівництва підприємства й умислу утримувати незаконно це майно в себе не мав.

Крім того, апеляційний суд незаконно застосував щодо нього амністію, оскільки він згоди на це не давав і не визнав себе винним.

Перевіривши матеріали справи й обговоривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що вона підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд визнав Н. винним у самоправстві, тобто самовільному, всупереч установленому законом порядку, вчиненні дій, правомірність яких оспорюється окремим підприємством, що заподіяло значної шкоди інтересам власника.

Відповідно до ст. 324 КПК суд з метою забезпечення постановлення законного й обґрунтованого вироку має вирішити ряд питань, зокрема, чи мало місце діяння, у вчиненні якого особа обвинувачується, і чи містить це діяння склад злочину.

Як видно з вироку, суд цих вимог закону не додержав.

Склад злочину, передбачений ст. 356 КК, характеризується спеціальними ознаками, і сукупність оспорюваності правомірності дій особи та заподіяння цими діями значної шкоди є обов’язковою складовою об’єктивної сторони самоправства.

Як убачається з матеріалів справи, на момент її розгляду в суді СП ЗАТ «АРS-INDUSTRU» підтвердило, що не має матеріальних чи жодних інших претензій до Н. і що він шкоди підприємству не заподіяв.

До того ж, зі свідчень президента СП ЗАТ «АРS-INDUSTRU» П. видно, що він знав про те, що телефон було передано у відання Н., а перфоратор йому видали для проведення ремонтних робіт.

Таким чином, висновок суду про винність Н. у самоправстві не ґрунтується на всебічному та повному дослідженні зібраних у справі доказів і не відповідає фактичним обставинам справи, що призвело до неправильного застосування кримінального закону.

Крім того, ч. 1 ст. 10 Закону «Про амністію» передбачено, що застосування амністії не допускається, якщо засуджений проти цього заперечує.

У матеріалах справи немає письмової заяви Н. і не зафіксовано його усного звернення до суду для вирішення питання про застосування амністії. В апеляціях сам засуджений та його захисник порушували питання про скасування вироку через відсутність складу злочину.

Виходячи з наведеного, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України вирок Будьоннівського районного суду м. Донецька від 7 жовтня 2004 р. та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 18 лютого 2005 р. скасувала, а справу направила на новий судовий розгляд, вказавши на необхідність ретельної перевірки вказаних обставин, дачі належної оцінки всім доказам у справі і на підставі цього вирішення питання про наявність або відсутність у діях Н. складу злочину, передбаченого ст. 356 КК.
© Верховний Суд України, 2013