Верховний Суд України
24. Розглядаючи справу в порядку, передбаченому гл. 31-А ЦПК України, суди повинні враховувати положення ч. 7 ст. 2486 ЦПК про те, що суд, встановивши при розгляді скарги наявність спору про право, який розглядається в порядку позовного провадження, залишає скаргу без розгляду і роз’яснює заявнику його право пред’явити позов на загальних підставах

У лютому 2003 р. М. звернувся до суду зі скаргою, в якій просив визнати неправомірним наказ начальника управління Західного територіального командування внутрішніх військ МВС України (далі — УЗТК ВВ МВС) від 29 грудня 2002р. про виключення скаржника зі списків особового складу військової частини та про зняття зі всіх видів забезпечення, а також стягнути на його користь 1 тис. грн. як компенсацію за моральну шкоду. В судовому засіданні М. свої вимоги збільшив і просив суд визнати неправомірним також наказ суб’єкта оскарження від 28 грудня 2002 р. щодо звільнення його у запас Збройних Сил України і стягнути на його користь 12 тис. грн. моральної шкоди. Свої вимоги скаржник обгрунтував тим, що перед звільненням з ним не проводили відповідних бесід, не дали йому дані про вислугу років під розпис, із наказом від 28 грудня 2002 р. він ознайомлений не був і про його існування дізнався лише 2 січня 2003 р., а військову службу проходив до 21 лютого 2003р. Крім того, посадові повноваження та зброю він здав тільки 30січня 2003 р. за власною ініціативою, і станом на 21 лютого 2003р. у нього не було вилучено службове посвідчення та не вручено розпорядження для постановлення на військовий облік.

Рішенням Військового апеляційного суду Західного регіону України від 15травня 2003 р. М. у задоволенні скарги відмовлено, накази начальника УЗТК ВВ МВС від 28 грудня 2002 р. про звільнення М. з військової служби та від 29грудня 2002 р. про виключення його зі списків особового складу військової частини і зняття зі всіх видів забезпечення визнано законними й такими, що не порушують прав чи свобод скаржника. У касаційній скарзі М., не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, просив його скасувати у зв’язку з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права й постановити нове рішення — про задоволення його вимог.

Ознайомившись із матеріалами справи та перевіривши доводи, наведені в касаційній скарзі, Військова судова колегія Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав. Відповідно до п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 3грудня 1997 р. № 13 «Про практику розгляду судами справ за скаргами на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних, посадових і службових осіб у сфері управлінської діяльності, які порушують права та свободи громадян» справи за скаргами на неправомірні рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів оскарження, в яких одночасно пред’явлено вимоги про стягнення заподіяної цими рішеннями, діями чи бездіяльністю матеріальної чи моральної шкоди, розглядаються в порядку позовного провадження.

Розглядаючи справу в порядку, передбаченому гл. 31-А ЦПК, апеляційний суд не врахував положення ч. 7 ст. 2486 ЦПК і названої постанови Пленуму Верховного Суду України про те, що суд, встановивши при розгляді скарги наявність вимог, що розглядаються в порядку позовного провадження, залишає скаргу без розгляду (узв’язку з чим провадження у справі закінчується) і роз’яснює заявнику його право пред’явити позов на загальних підставах. Із матеріалів справи вбачається, що одночасно з оскарженням дій командування УЗТК ВВ МВС М. заявив вимоги матеріального характеру — про відшкодування моральної шкоди, які розглядаються у позовному провадженні, на що апеляційний суд уваги не звернув і, на порушення зазначених вище вимог цивільного процесуального права, розглянув скаргу в порядку, передбаченому гл. 31-А ЦПК.

На підставі викладеного Військова судова колегія Верховного Суду України скасувала рішення Військового апеляційного суду Західного регіону України від 15 травня 2003 р., а скаргу М. про визнання неправомірними дій начальника УЗТК ВВ МВС залишила без розгляду, зобов’язавши суд першої інстанції роз’яснити скаржнику право пред’явити позов на загальних підставах.

© Верховний Суд України, 2013