Верховний Суд України
35. Відповідно до ч. 1 ст. 69 КК призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, можливе за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину

Іллічівський районний суд Одеської області вироком від 17 січня 2006 р. засудив З. за ч. 1 ст. 121 КК із застосуванням ст. 69 цього Кодексу на два роки позбавлення волі. На підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків до названого покарання част­ково приєднано покарання, не відбуте за вироком Малиновського район­ного суду м. Одеси, і остаточно З. призначено два роки шість місяців по­збав­лен­ня волі.

З. визнано винним у тому, що він 20 грудня 2004 р. приблизно о 19-й годині, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, через особисту не­приязнь під час бійки умисно завдав два удари ножем у живіт З.О., спричинивши потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння.

У касаційному поданні прокурор, не оспорюючи правильність встановлення фактичних обставин і кваліфікації злочинних дій З., просив вирок скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд, вважаючи, що призначене покарання через м’якість не відповідає тяжкості вчиненого злочину та даним про особу винного.

Перевіривши матеріали справи й обговоривши наведені у касаційному поданні доводи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верхов­ного Суду України визнала, що подання підлягає задоволенню з таких підстав.

Висновки суду щодо доведеності винності З. в умисному заподіянні потерпілому тяжких тілесних ушкоджень за вказаних у вироку обставин ґрунтуються на сукупності досліджених у судовому засіданні доказів, є правильними і в поданні прокурора не оспорюються.

Призначаючи З. покарання, суд послався у вироку на те, що винний щиро розкаявся у вчиненому, сприяв встановленню істини у справі, позитивно характеризується, відшкодував потерпілому заподіяну матеріальну та моральну шкоду. Суд урахував, що злочин засуджений вчинив у стані алкогольного сп’яніння у період умовно-дострокового звільнення від відбування покарання за попереднім вироком, і дійшов висновку, що виправлення засудженого можливе лише в умовах його ізоляції від суспільства. При цьому, не мотивуючи свого рішення, призначив З. покарання із застосуванням ст. 69 КК.

Рішення місцевого суду щодо призначення винному більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, суперечить загальним засадам призначення покарання і його не можна визнати законним.

Визначаючи З. покарання із застосуванням ст. 69 КК у виді двох років по­збавлення волі за ч. 1 ст. 121 цього Кодексу, суд фактично не врахував, що злочин, учинений засудженим, відповідно до п. 4 ст. 12 КК, є тяжким: внаслідок злочинних дій потерпілому заподіяні тяжкі тілесні ушкодження; засуджений вчинив злочин у період умовно-дострокового звільнення до повного відбуття покарання за попереднім вироком, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння.

Наведені обставини свідчать про те, що винний на шлях виправлення не став.

Дані, що містяться у характеристиках, на котрі послався суд, не дають підстав вважати, що З. в цілому характеризується позитивно.

Відповідно до роз’яснень, що містяться у п. 8 постанови Пленуму Вер­ховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» призначення покарання із застосуванням ст. 69 КК може мати місце лише за наявності не менше двох обставин, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.

Враховуючи наведене, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України вирок Іллічівського районного суду Одеської області від 17 січня 2006 р. в частині призначення покарання скасувала, а справу повернула на новий судовий розгляд.
© Верховний Суд України, 2013