Верховний Суд України
7. Якщо у зв’язку з примусовим виконанням вироку суду для реалізації на прилюдних торгах передана частка жилого приміщення (квартири), яке перебуває у спільній власності кількох осіб, але виділити цю частку в натурі неможливо, то реалізації підлягає ідеальна частка зазначеного приміщення. За позовом особи, яка придбала таку частку, суд може встановити порядок користування відособленими приміщеннями квартири

Посилаючись на те, що у процесі реалізації частка квартири не була виділена в натурі, оскільки квартира належить на праві спільної власності Х., Ч. та ще двом особам, і на те, що державний виконавець порушив вимоги закону при підготовці та проведенні прилюдних торгів із реалізації належної Х. частки квартири, позивачі просили визнати недійсними результати цих торгів, а також видане Л. свідоцтво про право власності на придбану нею частку квартири.

Ялтинський міський суд Автономної Республіки Крим рішенням від 19 серпня 2003 р. у задоволенні позову відмовив.

Рішенням від 20 січня 2004 р. Апеляційний суд Автономної Республіки Крим рішення суду першої інстанції скасував і позов задовольнив.

У касаційній скарзі Л. просила скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на те, що апеляційний суд скасував це рішення безпідставно, з порушенням норм матеріального права.

Заслухавши доповідача, обговоривши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд першої інстанції установив, що на підставі вироку від 15 грудня 1999 р. з Х. на користь ДПІ у м. Ялті мало бути стягнено 15 тис. 716 грн. У зв’язку з тим, що Х. добровільно цих коштів не сплатив, ВДВС 2 січня 2000 р. відкрив виконавче провадження і направив засудженому відповідне повідомлення.

Згідно з висновком експертизи від 21 грудня 2001 р., проведеної на підставі постанови ВДВС від 19 жовтня 2000 р., виділити відособлену частину квартири з окремим входом технічно неможливо. Тому в цьому ж висновку експертизи було визначено можливий порядок користування квартирою, а також дійсну ринкову вартість тієї її частини, яка належить Х., у розмірі 8 тис. 300 грн. Про результати експертизи Х. був повідомлений листом від 16 січня 2002 р.

Згідно з договором між спеціальним державним підприємством «Укрспец­юст» і ВДВС зазначена частина квартири була передана для реалізації на прилюдних торгах, процедура підготовки та проведення яких відповідала вимогам Закону від 21 квітня 1999 р. № 606-ХІV «Про виконавче провадження», а також Інструкції про проведення виконавчих дій (затверджена наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 р. № 74/5, того ж дня зареєстрованим у цьому Міністерстві за № 865/4158).

Відмовляючи Х. та Ч. у задоволенні позову про визнання недійсними проведених виконавчих дій, прилюдних торгів і свідоцтва про право власності на майно, суд першої інстанції правильно виходив з того, що на цих торгах, які відбулися з дотриманням вимог закону, була реалізована ідеальна частка квартири, а тому підстав для визнання зазначеного свідоцтва недійсним немає.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд послався на ст. 50 Закону «Про виконавче провадження», згідно з якою у випадках, коли боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця. Оскільки державний виконавець із поданням про виділення реальної частки боржника не звертався, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що прилюдні торги проведені з порушенням закону і мають бути визнані недійсними.

Проте цей висновок суперечить нормам матеріального права.

Так, суд першої інстанції установив, що згідно з висновком експертизи від 21 грудня 2001 р. виділити відособлену частину квартири з окремим входом технічно неможливо, тому в цьому ж висновку визначено можливий порядок користування нею.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 4 жовт­ня 1991 р. № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», якщо виділ частки будинку в натурі неможливий, суд вправі за заявленим про це позовом установити порядок користування відособленими приміщеннями будинку. Такий позов був заявлений переможцем прилюдних торгів із реалізації частки квартири — покупцем цієї частки Л.

З урахуванням правової природи договору купівлі-продажу частки квар­тири, укладеного за результатами прилюдних торгів, він може бути ви­знаний недійсним відповідно до ст. 48 ЦК 1963 р. лише з посиланням на норму закону, яка була порушена під час його укладення. Саме на підставі цієї статті позивач Х. просив визнати недійсним договір купівлі-продажу частки квартири з прилюдних торгів, не вказавши при цьому, які вимоги закону були порушені під час підготовки та проведення зазначених торгів.

Суди першої та апеляційної інстанцій також не встановили, яким вимогам закону не відповідає оспорюваний договір купівлі-продажу. Тому колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України визнала, що апеляційний суд безпідставно скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції, і, керуючись статтями 336, 339 ЦПК, касаційну скаргу Л. задовольнила, рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 20 січня 2004 р. скасувала, а рішення Ялтинського міського суду від 19 серпня 2003 р. залишила в силі.
© Верховний Суд України, 2013