Верховний Суд України
17. Виходячи із загальних засад пріоритету законів над підзаконними нормативними актами при визначенні розміру щорічної допомоги на оздоровлення, передбаченої Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорно­бильської катастрофи», необхідно керуватися нормами цього Зако­ну, яким не тільки надано право на таку виплату, а й визначено її розмір.
Обмеження зазначеної виплати розміром, установленим постановою Кабінету Міністрів України «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», є незаконним

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2006 р. колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, розглянувши скаргу Славінського В.С. про перегляд за винятковими обставинами ухвали Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 4 травня 2005 р. у справі за позовом Славінського В.С. до Торезького управління праці та соціального захисту населення Донецької області (далі — Управління) про стягнення заборгованості зі щорічної допомоги на оздоровлення, в с т а н о в и л а:

У березні 2003 р. Славінський В.С. звернувся до суду з позовом про стягнення з Управління заборгованості зі щорічної допомоги на оздоровлення, передбаченої Законом від 28 лютого 1991 р. № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі — Закон № 796-ХІІ). Позовні вимоги Славінський В.С. обґрунтовував тим, що він є учасником ліквідації аварії на Чорнобильській атомній електростанції та інвалідом ІІІ групи, а тому відповідно до ст. 48 Закону № 796-ХІІ має право на щорічну виплату на оздоровлення у розмірі чоти­рьох мінімальних заробітних плат (при цьому розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати і з 1 січня 2003 р. складав 185 грн), однак Управління за 2000—2002 рр. таких виплат не здійснило, у зв’язку з чим виникла заборгованість на загальну суму 2 тис. 220 грн.

Рішенням Торезького міського суду Донецької області від 23 травня 2003 р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 2 вересня 2003 р., позов задоволено частково — стягнуто з Управління на користь позивача заборгованість зі щорічної допомоги на оздоровлення за 2000—2002 рр. у сумі 64,5 грн. Стягнуто з Управління державне мито в дохід держави у розмірі 51 грн. У решті позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, позивач подав касаційну скаргу до Верховного Суду України.

Ухвалою Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 4 травня 2005 р. Славінському В.С. у задоволенні касаційної скарги відмовлено.

У поданій до Верховного Суду України скарзі Славінській В.С. порушує питання про перегляд за винятковими обставинами та скасування ухвали Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 4 травня 2005 р. у зв’язку з порушенням судом касаційної інстанції норм матеріального права.

Скарга Славінського В.С. підлягає задоволенню з таких підстав.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, з обґрунтованістю яких погодився і суд касаційної інстанції, про часткове задоволення позовних вимог мотивовані тим, що Управління при нарахуванні позивачу щорічних виплат на оздоровлення за 2000—2002 рр. виходило з положень Закону № 796-ХІІ та постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 р. № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чор­но­бильської катастрофи» (далі — постанова КМУ № 836), згідно з якими Славінському В.С. підлягала виплаті щорічна допомога на оздоровлення за ці роки як інваліду ІІІ групи у розмірі 21,5 грн (встановленому зазначеною постановою КМУ ще у 1996 р.).

Однак зазначені висновки судів не відповідають вимогам закону з огляду на таке.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади й органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що Славін­ський В.С. є учасником ліквідації аварії на Чорнобильській атомній електростанції 1-ї категорії та інвалідом ІІІ групи.

Відповідно до абз. 3 ч. 4 ст. 48 Закону № 796-ХІІ щорічна допомога інвалідам ІІІ групи виплачується у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат. При цьому розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати (ч. 7 ст. 48 Закону № 796-ХІІ).

Статтею 1 Закону від 26 грудня 2002 р. № 372-ІV «Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2003 рік» (далі — Закон № 372-ІV) розмір мінімальної заробітної плати встановлений з 1 січня 2003 р. у розмірі 185 грн на місяць, а з 1 грудня 2003 р. — 237 грн. Зі змісту ст. 1 цього Закону не вбачається будь-яких обмежень щодо можливостей застосування розміру мінімальної заробітної плати з метою реалізації норми ст. 48 Закону № 796-ХІІ, а навпаки, ст. 2 Закону № 372-ІV передбачено обов’язок Кабінету Міністрів України здійснювати застосування цих норм.

Слід зазначити, що встановлений ще в 1996 р. постановою КМУ № 836 розмір щорічної допомоги на оздоровлення протягом багатьох років не змінювався і не відповідає розміру, встановленому іншими законами України. Зокрема, розмір мінімальної заробітної плати відповідно до ст. 1 Закону № 372-ІV з 1 січня 2003 р. складав 185 грн на місяць і згідно із внесеними Верховною Радою України змінами до Державного бюджету України зростав кожного наступного року. При цьому відповідні закони не містили обмежень щодо застосування ст. 48 Закону № 796-ХІІ. Оскільки ні Верховна Рада України, ні Кабінет Міністрів України в наступному будь-яких рішень із цих питань не приймали, то виходячи із загальних засад пріоритету законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні даного спору застосуванню підлягають саме ст. 48 Закону № 796-ХІІ та ст. 1 Закону № 372-ІV, а не постанова КМУ № 836.

За таких обставин і з урахуванням вимог ст. 48 Закону № 796-ХІІ Управління повинно виплатити позивачу щорічну допомогу на оздоровлення за зазначений період виходячи із розміру мінімальної заробітної плати на момент виникнення права на виплату.

Оскільки судами повно і всебічно встановлені фактичні обставини справи, але неправильно застосовані норми матеріального права, прий­няті судові рішення підлягають скасуванню з постановленням нового рішення.

З урахуванням отриманої Славінським В.С. суми — 64,5 грн — та розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на момент виплати (березень 2003 р.), — 185 грн — на користь позивача за період 2000—2002 рр. підлягає стягненню 2 тис. 155,5 грн (185 грн х 4 х 3 — 64,5 грн).

Керуючись статтями 241—244 КАС, колегія суддів Судової палати в адмі­ністративних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а:

Скаргу Славінського В.С. задовольнити.

Ухвалу Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 4 травня 2005 р., ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 2 вересня 2003 р. та рішення Торезького міського суду від 23 травня 2003 р. скасувати, позов задовольнити.

Стягнути з Управління на користь Славінського В.С. 2 тис. 155,5 грн недоплаченої суми щорічної допомоги на оздоровлення за 2000—2002 рр.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС.
© Верховний Суд України, 2013