ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
Розглядаючи трудовий спір про визнання кваліфікаційної категорії за працівником, якому її присвоїли за рішенням атестаційної комісії в Російській Федерації, суд, застосовуючи до спірних правовідносин міжнародну угоду, не врахував, що чинним законодавством України не передбачено взаємного визнання документів про атестацію, виданих у Російській Федерації
 
 

Розглядаючи трудовий спір про визнання кваліфікаційної категорії за працівником, якому її присвоїли за рішенням атестаційної комісії в Російській Федерації, суд, застосовуючи до спірних правовідносин міжнародну угоду, не врахував, що чинним законодавством України не передбачено взаємного визнання документів про атестацію, виданих у Російській Федерації

Рішення Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України
від 20 листопада 2003 р.
(в и т я г)

У червні 1999 р. П. звернувся до суду з позовом до Національного музею у м. Львові (далі — Музей) про визнання кваліфікаційної категорії та стягнення на його користь грошової оплати за виконану роботу відповідно до присвоєної йому кваліфікаційної категорії. На обгрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 28 листопада 1997 р. Державна комісія з атестації реставраторів при Міністерстві культури Російської Федерації присвоїла йому третю кваліфікаційну категорію реставратора станкового темперного малярства, про що було видано відповідне свідоцтво. Однак відповідач цього свідоцтва не визнає, а тому, посилаючись на ст. 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах (ратифікована Законом від 10 листопада 1994 р. № 240/94-ВР), П. просив позов задовольнити.

Справа розглядалася судами неодноразово. Галицький районний суд м. Львова останнім рішенням від 11 жовтня 2001 р., залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 28 січня 2002 р., позов задовольнив: постановив визнати за П. третю кваліфікаційну категорію реставратора станкового темперного малярства, присвоєну зазначеною комісією Російської Федерації; зобов’язав адміністрацію Музею внести відповідний запис у трудову книжку позивача; постановив стягнути з відповідача на користь П. 515 грн. у рахунок відшкодування витрат на оплату допомоги адвоката, а також 8 грн. 50 коп. державного мита.

У касаційній скарзі Музею порушено питання про скасування постановлених судових рішень і відмову в задоволенні позову з підстав неправильного застосування судами норм матеріального права. Зокрема, відповідач послався на неправильне застосування судом ч. 2 ст. 28 Закону від 29 червня 1995 р. № 249/95-ВР «Про музеї та музейну справу» (далі — Закон) і зазначив, що єдиною підставою для присвоєння кваліфікаційної категорії реставратору є проходження ним атестації в порядку, установленому Міністерством культури України. Позивач порушив цей порядок, так само як і порядок атестації реставраторів, установлений Міністерством культури і туризму Російської Федерації.

Розглянувши матеріали справи та проаналізувавши доводи сторін, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 28 Закону працівники музеїв мають право на атестацію з метою одержання кваліфікаційної категорії, порядок проведення якої визначається Міністерством культури та мистецтв України. Назване міністерство наказом від 8 квітня 1993 р. № 84 встановило, що атестацію художників-реставраторів в Україні провадить створена при міністерстві Комісія з атестації художників-реставраторів України, рішення якої про присвоєння художнику-реставратору певної кваліфікаційної категорії є обов’язковим для тарифікаційних комісій органів культури й реставраційних організацій при тарифікації художника-реставратора. Атестованим художникам-реставраторам видається посвідчення встановленого зразка. Чинним законодавством України не передбачено взаємного визнання документів про атестацію, виданих у Росії.

Посилання районного суду на Угоду між Урядом України і Урядом Російської Федерації про соціальний захист сімей з дітьми громадян України, які працюють і навчаються в Російській Федерації, і сімей з дітьми громадян Російської Федерації, які працюють і навчаються в Україні, та інші міжнародні угоди не можна прийняти до уваги, оскільки вказані нормативні акти не поширюються на ці спірні правовідносини.

Зважаючи на те, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували законодавство, яке не поширюється на зазначені правовідносини, і не застосували закон, який підлягав застосуванню, а обставини справи встановлені повно й правильно, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вирішила касаційну скаргу Музею задовольнити, рішення Галицького районного суду м. Львова від 11 жовтня 2001 р. та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 28 січня 2002 р. скасувати, у задоволенні позову П. відмовити.

© 2017. Верховний Суд України. Розробка http://www.viaduk.net" style="color:#ffffff;">Віадук-Телеком