ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
Суд може не визнати угоду між співвласниками жилого будинку про порядок користування і розпорядження земельною ділянкою, на якій він розташований, коли дійде висновку, що ця угода явно ущемлює інтереси когось із співвласників, позбавляє його можливості належно користуватися своєю частиною будинку, фактично виключає його з числа користувачів спільної земельної ділянки або суперечить архітектурно-будівельним, санітарним та протипожежним правилам
 
 
У травні 1998 р. М.Г. звернулася в суд із позовом до Б.М. про визнання порядку користування земельною ділянкою при жилому будинку. В заяві позивачка зазначала, що з 1983 р. їй належать на праві власності 54/100 цього будинку, а власником інших 46/100 будинку з лютого 1998 р. є відповідачка. Площа земельної ділянки, на якій розташований будинок, становить 753 кв. метри. Посилаючись на те, що в 1983 р. між нею та попереднім власником іншої частини будинку було встановлено порядок користування земельною ділянкою, згідно з яким у її одноосібному користуванні перебувало 527,2 кв. метра землі, а відповідачка перешкоджає належному користуванню земельною ділянкою і претендує на виділ їй такої частини ділянки, яка відповідає її частці у праві власності на будинок, позивачка просила визначити порядок користування спірною ділянкою згідно з фактичним користуванням, яке мало місце протягом тривалого часу.

Як співвідповідача у справі судом було притягнено Б.Ф.

Рішенням Уманського міського суду від 31 серпня 1998 р., залишеним без зміни ухвалою судової колегії в цивільних справах Черкаського обласного суду від 7 жовтня того ж року, позов було задоволено.

Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті питання про скасування постановлених у справі рішень. Президія Черкаського обласного суду протест задовольнила з таких підстав.

Відповідно до ст. 42 ЗК громадяни, яким жилий будинок, господарські будівлі та споруди й земельна ділянка належать на праві спільної сумісної власності, користуються та розпоряджаються ділянкою спільно. Порядок користування і розпорядження земельною ділянкою, що належить громадянам на праві спільної часткової власності, визначається співвласниками цих будівель та земельної ділянки відповідно до розміру часток у спільній власності на даний будинок, будівлю чи споруду. Наступні зміни в розмірі часток у спільній власності на жилий будинок і господарські будівлі, що сталися у зв’язку з прибудовою, надбудовою або перебудовою, не тягнуть за собою змін установленого порядку користування та розпорядження земельною ділянкою. Угода про такий порядок є обов’язковою для особи, яка згодом придбала відповідну частку в спільній власності на жилий будинок і господарські будівлі.

У п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1996 р. № 13 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» викладено такі роз’яснення з даного питання. Виходячи з того, що порядок користування й розпорядження спільною земельною ділянкою визначається насамперед самими співвласниками жилого будинку залежно від розміру їх часток у спільній власності на останній, суд відповідно до ст. 42 ЗК бере до уваги їх угоду з цього приводу при вирішенні спорів як між ними самими, так і за участю осіб, які пізніше придбали відповідну частку в спільній власності на будинок і для яких ця угода також є обов’язковою. Зазначене правило стосується й випадків, коли жилий будинок було поділено в натурі. Суд може не визнати угоду про порядок користування та розпорядження земельною ділянкою, коли дійде в исновку, що ця угода явно ущемлює законні інтереси когось із співвласників, позбавляє його можливості належно користуватися своєю частиною будинку, фактично виключає його з числа користувачів спільної земельної ділянки, суперечить архітектурно-будівельним, санітарним та протипожежним правилам.

В даному випадку суд, вирішуючи спір, належним чином не з’ясував, чи дійсно між співвласниками жилого будинку склався саме такий порядок користування земельною ділянкою, на який посилалася позивачка. При цьому судом не було враховано, що згідно з документальними даними до 1995 р. позивачка користувалася земельною ділянкою, площа якої відповідає її частці у праві власності на будинок, а також тієї обставини, що в матеріалах БТІ немає будь-яких даних, які свідчать про наявність угоди між співвласниками щодо порядку користування земельною ділянкою.

Посилаючись на показання свідка Г. як на доказ наявності угоди між попереднім співвласником будинку С. та позивачкою щодо порядку користування земельною ділянкою, суд поставився до них некритично і не перевірив доводів відповідачів про те, що межі ділянок визначені не були.

Крім того, суд належним чином не з’ясував, чи не ущемлює угода про порядок користування земельною ділянкою (якщо така угода існувала) законних інтересів відповідачів та чи не позбавляє їх можливості належно користуватися своєю частиною будинку.

Оскільки рішення суду постановлено з порушенням вимог статей 15, 30, 62, 202 ЦПК, воно не може залишатися в силі, як і ухвала суду касаційної інстанції.

Тому, керуючись статтями 337, 338 ЦПК, президія Черкаського обласного суду протест заступника Голови Верховного Суду України задовольнила, рішення Уманського міського суду та ухвалу судової колегії в цивільних справах Черкаського обласного суду скасувала і направила справу на новий розгляд.

© 2018. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком