ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
52. Вищий арбітражний суд України недостатньо врахував обставини справи і неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до скасування оскарженої постанови та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції
 
 
У квітні 2000 р. ТОВ «Блек-Вайт» (далі — ТОВ) звернулось у Вищий арбітражний суд України із позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі — МВС) про визнання недійсним рішення відповідача від 22 вересня 1999 р. «Про анулювання дії ліцензій від 7 грудня 1998 р. № 2256, 2257». Позовні вимоги обгрунтовувались тим, що при прийнятті оскарженого рішення відповідач дійшов висновків, які не відповідають матеріалам справи, та було порушено порядок прийняття подібного акта. У заяві, зокрема, зазначено, що ТОВ не допускало грубих порушень Інструкції про умови і правила здійснення підприємницької діяльності з надання послуг по охороні колективної і приватної власності, а також охороні громадян, монтажу, ремонту і профілактичному обслуговуванню засобів охоронної сигналізації та контроль за їх дотриманням (затверджена наказом МВС від 28 лютого 1994 р. № 112; далі — Інструкція).
Рішенням Вищого арбітражного суду України від 7 червня 2000 р. в задоволенні позову відмовлено.

Постановою судової колегії по перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України від 8 вересня 2000 р. зазначене рішення залишено без зміни.

Рішення та постанова мотивовані тим, що анулювання дії ліцензій від 7 грудня 1998 р. № 2256, 2257 здійснене відповідачем правомірно, оскільки причиною для цього були систематичні порушення позивачем умов та правил здійснення охоронної діяльності, що підтверджується матеріалами справи.

Ухвалою Верховного Суду України від 15 січня 2002 р. порушено провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого арбітражного суду України від 8 вересня 2000 р. за касаційною скаргою ТОВ, у якій порушено питання про скасування зазначеної постанови і передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому позивач посилається на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та невідповідність оскарженої постанови положенням Конституції, а також на виявлення різного застосування Вищим арбітражним судом України одного й того ж положення закону в аналогічних справах.

Заслухавши доповідача, пояснення представника ТОВ, який підтримав доводи касаційної скарги та просив її задовольнити, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення від 7 червня 2000 р. та постанова від 8 вересня 2000 р. Вищого арбітражного суду України підлягають скасуванню, а справа — передачі на новий розгляд до суду першої інстанції з таких підстав.

Приймаючи рішення і постанову, Вищий арбітражний суд України виходив з того, що під час неодноразових перевірок з дотримання позивачем умов та правил здійснення охоронної діяльності були виявлені численні порушення вимог Інструкції щодо заборони на залучення до виконання охоронних функцій осіб, які не мають посвідчень. Контролюючий орган неодноразово складав акти і направляв приписи про усунення порушень. Подібними діями ТОВ порушувало підпункт 6.1.5 Інструкції, що є самостійною підставою для дострокового анулювання ліцензій.

Викладені вище висновки Вищого арбітражного суду України не відповідають нормам матеріального права та не грунтуються на обставинах справи.

Згідно з п. 4.4 Інструкції рішення про дострокове анулювання ліцензії на надання охоронних послуг приймається в разі допущення суб’єктом підприємництва грубих порушень умов та правил здійснення цієї діяльності. Водночас порушення, передбачене п. 6.1.5 Інструкції, не належить до грубих порушень умов і правил здійснення підприємницької діяльності охоронним підприємством.

Відповідно до п. 4.6 Інструкції рішення про зупинення дії (анулювання) ліцензії приймає орган, що видав ліцензію. У даному випадку ліцензії видавались МВС. У п. 7 Положення про Міністерство внутрішніх справ України (затверджене Розпорядженням Президента України від 7 жовтня 1992 р. № 157/92-рп, з наступними змінами) зазначається, що МВС у межах своїх повноважень видає на основі й на виконання чинного законодавства накази. Але рішення про анулювання ліцензії було прийняте на підставі висновків комісії МВС, затверджених першим заступником міністра внутрішніх справ України, а не оформлене шляхом видачі відповідного наказу, що не відповідає вимогам законодавства.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ліцензії № 2256, 2257 на право надання охоронних послуг були видані ТОВ 7 грудня 1998 р. У той же час порушення умов та правил здійснення охоронної діяльності мали місце у період з 17 жовтня 1997 по 4 грудня 1998 р., тобто до дня видачі і дії цих ліцензій.

При прийнятті рішення та постанови Вищий арбітражний суд України недостатньо врахував зазначені вище обставини.

У зв’язку з цим Верховний Суд України постанову судової колегії по перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України від 8 вересня 2000 р. та рішення цього суду від 7 червня 2000 р. скасував, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.

© 2018. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком