ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
2002-25. У справі про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому середовищу розливом нафти, суд касаційної інстанції скасував ухвалу про затвердження мирової угоди та інші судові рішення, які не відповідали положенням ст. 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» щодо умов і меж відповідальності, і залишив у силі попереднє рішення, яким відповідно до цих положень, а також обставин справи на відповідача був покладений обов’язок відшкодувати шкоду в повному її обсязі
 
 

У березні 1997 р. Чорноморський транспортний прокурор пред’явив у суд позов в інтересах Одеського морського торговельного порту, Державної інспекції охорони Чорного моря, Одеського судноремонтного заводу «Україна» до мальтійської судноплавної компанії «Афініан Фейс Шиппінг лімітед» (далі— мальтійська компанія) про відшкодування шкоди і, посилаючись на те, що розливом нафти з танкера відповідача було заподіяно шкоду, просив на її відшкодування стягнути на користь: Одеського морського торговельного порту (далі — порт) — 2 млн. 531 тис. 564,3 долара США, Одеського судноремонтного заводу «Україна» (далі — завод) — 1 млн. 498 тис. 265,76 долара США, Державної інспекції охорони Чорного моря (далі — Державна інспекція) — 16 млн. 285тис. 697 доларів США.

Справа розглядалася судами неодноразово. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Одеси від 21 червня 2000 р. було затверджено мирову угоду, за умовами якої мальтійська компанія у зв’язку з розливом нафти, який мав місце 2 березня 1997 р., відшкодовує шкоду: Державній інспекції — 3 млн. 752 тис. 435,4 долара США, порту — 856 тис. 12,2 долара США, заводу — 103 тис. 477,9долара США, а також сплачує державне мито в сумі 23 тис. 556,3 долара США. Цією ж ухвалою провадження у справі закрито.

Постановою президії Одеського обласного суду від 18 квітня 2001 р. ухвалу Жовтневого районного суду м. Одеси від 21 червня 2000 р. залишено без зміни, а протест заступника прокурора Одеської області — без задоволення.

У касаційному поданні заступника Генерального прокурора України порушується питання про скасування ухвали судової колегії в цивільних справах Одеського обласного суду від 22 грудня 1998 р., постанови президії цього суду від 2 червня 1999 р. та ухвали Жовтневого районного суду від 21 червня 2000 р. як постановлених усупереч державним інтересам і залишення в силі рішення Жовтневого районного суду від 8 серпня 1997 р., згідно з яким з відповідача було стягнено на користь: порту — 2 млн. 233 тис. 711 доларів США, заводу — 310 тис. 30 доларів США, Державної інспекції — 16 млн. 285тис. 697доларів США. Касаційне подання підлягає задоволенню з такихпідстав.

Згідно з ч. 5 ст. 103 ЦПК суд не приймає відмови від позову, визнання позову відповідачем і не затверджує мирової угоди сторін, якщо ці дії суперечать закону або порушують чиї-небудь права та охоронювані закономінтереси. Постановлюючи ухвалу про затвердження мирової угоди, суд усупереч зазначеним вимогам закону погодився на сплату відповідачем такої суми коштів, якою шкода, заподіяна розливом нафти, відшкодовується не в повному обсязі, порушивши тим самим права та інтереси окремих юридичних осіб і держави. Подібне порушення цивільного процесуального закону є підставою для скасування постановленої у справі ухвали про затвердження мировоїугоди.

Судова палата з цивільних справ Верховного Суду України вважає за необхідне, не передаючи справу на новий розгляд, скасувати також ухвалу судової колегії в цивільних справах Одеського обласного суду від 22 грудня 1998 р., постанови президії цього ж суду від 2 червня 1999 р. та 18 квітня2001р. і залишити в силі рішення Жовтневого районного суду від 8 серпня 1997 р. При цьому судова палата виходить із того, що рішенням Жовтневого районного суду м.Одеси від 8 серпня 1997 р. було правильно встановлено, що джерелом забруднення акваторії порту, території зазначеного заводу і прилеглих вод Чорного моря є саме танкер відповідача. З аналізу проб нафти, які були взяті з танкера, його баластних насосів, в акваторії порту і заводу, вбачається, що всі проби ідентичні. Забруднення вказаної ділянки моря з інших джерел відбутися не могло. Аналізи провадилися компетентною організацією, спеціалісти якої обізнані з наведених питань. Вимірювальні прилади, використані при визначенні товщини шару зібраної нафти, є стандартними і використовуються саме в таких цілях. Кількість зібраної нафти становить 49,5тонн і відповідає кількості скинутої з танкера нафти. Представник мальтійського танкера був присутній на нафтозбиральниках при визначенні товщини шару нафти, взятті проб і мав можливість помітити порушення, якщо б такі мали місце. Відповідно до положень ст. 69 Закону від 25 червня 1991р. «Про охорону навколишнього природного середовища» особа, яка заподіяла шкоду, звільняється від обов’язку по її відшкодуванню лише в разі, якщо така шкода завдана внаслідок стихії або навмисних дій сторони, яка постраждала. Тому висновок суду про те, щозабруднення сталося з вини відповідача, а заподіяна в результаті забруднення шкода, з урахуванням наведених фахівцями розрахунків, становить 18млн.829 тис. 438 доларів США, є правильним.

Оскільки подальші судові рішення у справі постановлені виходячи з помилкового розуміння як змісту нормативно-правових актів, які підлягали застосуванню до правовідносин, що виникли між сторонами, так і фактичної сторони справи, правильно встановленої судом першої інстанції, вони підлягають скасуванню. Керуючись ст. 334 ЦПК, судова палата з цивільних справ Верховного Суду України ухвалу судової колегії в цивільних справах Одеського обласного суду від 22 грудня 1998 р., постанови президії цього суду від 2 червня 1999 р. та 18 квітня 2001 р. скасувала, залишивши в силі рішення Жовтневого районного суду м. Одеси від 8 серпня 1997 р.

© 2018. Верховний Суд України. Розробка http://www.viaduk.net" style="color:#ffffff;">Віадук-Телеком