ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
20. Відповідно до ст. 32 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 р. права та обов’язки батьків і дітей, у тому числі зобов’язання батьків утримувати дітей, визначаються законодавством Договірної Сторони, на території якої вони мають постійне спільне місце проживання. За відсутності такого місця проживання взаємні права та обов’язки батьків і дітей визначаються законодавством Договірної Сторони, громадянином якої є дитина. На вимогу позивача при виконанні на території України рішення іноземного суду про виконання аліментних зобов’язань застосовується законодавство Договірної Сторони, на території якої постійно проживає дитина
 
 

2 листопада 2000 р. Т.Л. звернулася до суду з клопотанням про виконання на території України рішення Тобольського міського суду Тюменської області Російської Федерації (далі — РФ) від 25 грудня 1998 р. про стягнення з Т.Ю. на користь Т.Л. пені на аліменти та постанови судді зазначеного суду від 31 жовтня 1994 р. про стягнення з Т.Ю. на користь Т.Л. аліментів на утримання дочки Є.,1987 р.н. Ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 23 травня 2002р. клопотання Т.Л. задоволено частково: визнано на території України й дозволено примусове виконання постанови судді Тобольського міського суду РФ від 31 жовтня 1994 р. про стягнення аліментів з Т.Ю. на користь Т.Л. на утримання дочки Є. у розмірі 1/4 всіх видів заробітку починаючи з 2 листопада 1997 р. до повноліття дитини. У задоволенні клопотання Т.Л. у частині визнання та виконання на території України рішення Тобольського міського суду РФ від 25грудня 1998р. про стягнення пені на аліменти відмовлено.

У касаційній скарзі Т.Л. просила змінити ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 23 травня 2002 р., посилаючись на те, що вона постановлена з порушенням норм матеріального права. Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Задовольняючи частково клопотання про визнання та виконання на території України постанови судді Тобольського міського суду РФ від 31 жовтня 1994р., суд виходив з того, що Т.Л. звернулась із зазначеним клопотанням 2 листопада 2000 р., тому визнати та дозволити виконання на території України постанови судді про стягнення аліментів можливо лише з 2 листопада 1997 р., тобто в межах трьох років, що передували зверненню з клопотанням.

Однак при визначенні терміну, з якого має відбуватись примусове виконання постанови про стягнення аліментів, суд не врахував тієї обставини, що зазначена постанова вже виконується на території України, про що свідчить довідка Керченського міського відділу державної виконавчої служби Керченського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим від 17 травня 2002 р., і не з’ясував, з якого часу провадяться відповідні виконавчі дії. Крім того, не грунтується на законі й висновок апеляційного суду про те, що клопотання Т.Л. у частині визнання та виконання на території України рішення Тобольського міського суду від 25 грудня 1998 р. про стягнення пені на аліменти не підлягає задоволенню у зв’язку з тим, що шлюбно-сімейним законодавством України не передбачено можливості стягнення пені у випадку ухилення відповідача від сплати аліментів, а тому надання такої правової допомоги суперечить законодавству запитуваної Договірної Сторони.

Відповідно до ст. 32 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 р. (ратифікована Законом від 10 листопада 1994 р. № 240/94-ВР; зі змінами й доповненнями, внесеними Протоколом до Конвенції, ратифікованим Законом від 3 березня1998 р.№140/98-ВР) права та обов’язки батьків і дітей, у тому числі зобов’язання батьків утримувати дітей, визначаються законодавством Договірної Сторони, на території якої вони мають постійне спільне місце проживання, а за відсутності такого місця проживання взаємні права та обов’язки батьків і дітей визначаються законодавством Договірної Сторони, громадянином якої є дитина.

На вимогу позивача в аліментних зобов’язаннях застосовується законодавство Договірної Сторони, на території якої постійно проживає дитина. Оскільки дитина, на утримання якої стягнуто аліменти, постійно проживає на території РФ, то суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що клопотання в частині визнання та виконання на території України рішення про стягнення пені на аліменти суперечить законодавству запитуваної Договірної Сторони. Враховуючи наведене, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу Т.Л. задовольнила частково: ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 23 травня 2002 р. скасувала і направила справу на новий судовий розгляд.

© 2018. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком