ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
2002-67. Незаконним придбанням вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської) і бойових припасів слід вважати умисні дії, спрямовані на заволодіння ними всупереч установленому законом порядку шляхом скуповування, обміну, привласнення знайденого, одержання в подарунок чи як відшкодування боргу тощо
 
 

Вироком Житомирського обласного суду від 7 листопада 2000 р. засуджено до позбавлення волі: К.В. за сукупністю злочинів, передбачених ч. 6 ст.19, ч.2 ст. 142, ч. 1 ст. 222 КК, — на п’ять років; С. і Ч. за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 142, ч. 1 ст. 222 КК, — на п’ять років і шість місяців кожного; Я. за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 142, ч. 1 ст. 222 КК, — на п’ять років.

Як визнав суд, засуджені вчинили злочини за таких обставин.

20 жовтня 1999 р. С., Я., Ч. і К.В. домовилися між собою вчинити розбійний напад на підприємця Б., знайомого Ч., з метою заволодіння його грошима. Було вирішено, що Ч. запропонує Б. придбати за 85 тис. грн. декілька вагонів брухту чорних металів і для цього запросить його до м. Коростеня. К.В. і Я. нададуть зброю — два обрізи мисливських рушниць і пістолет-револьвер. А напад буде здійснено на території колишнього військового полігону в лісовому масиві поблизу с. Ігнатіль Овруцького району. Туди й передбачалося привезти підприємця та його друзів нібито для показу вагонівізтоваром.

25 жовтня 1999 р. Ч. за вказівкою Я. прийшов до К.В. за обрізом мисливської рушниці. Останній за допомогою Ш., справу щодо якого виділено в окреме провадження, того ж дня придбав обріз двоствольної мисливської рушниці 16-го калібру та чотири патрони, які Ш. за дорученням К.В. із його квартири переніс у іншу. Там Я. зарядив обріз і віддав його С. За цією ж адресою Я. незаконно зберігав обріз одноствольної мисливської рушниці та пістолет-револьвер із малокаліберними патронами, які він придбав у м. Житомирі за не встановлених слідством обставин.

Цього ж дня Я., С. та Ч. на автомобілі Ш. приїхали до визначеного ними місця нападу і там залишили С. із зарядженим обрізом двоствольної мисливської рушниці.

Озброївшись, Я. — револьвером, Ч. — обрізом, яким його забезпечив Я., вони того ж дня зустрілися в обумовленому місці з Б., Р., К-ком, К-щуком, що приїхали з м. Миколаєва.

Під приводом показу заготовленого на продаж металобрухту Ч. і Я. заманили прибулих на визначене засудженими місце нападу. Там Ч. і Я., погрожуючи К-ку (з яким їхали в автомобілі ВАЗ-2108) зброєю, примусили його зупинитися. Потім Ч. і Я., до яких пізніше приєднався С., — усі разом, зі зброєю в руках, намагалися зупинити інший автомобіль, в якому слідом за ними разом зі своїми друзями їхав Б. Таким чином, засуджені намагалися вчинити напад і заволодіти грошима Б. Однак це їм не вдалося зробити, незважаючи ні на постріли Я. в напрямку руху автомобіля, ні на переслідування останнього. Підприємець зміг утекти.

Після цього, зав’язавши в салоні автомобіля ВАЗ-2108 ганчіркою рота К-ку, зв’язавши йому руки і прив’язавши їх до голови потерпілого (зазначені дії вчиняв Ч.), С., Я. і Ч. заволоділи його грошима в сумі 1 тис. 400 грн. і сонцезахисними окулярами вартістю 15 грн. Потім, пересівши на інший автомобіль, вони залишили місце вчинення злочину. У касаційних скаргах засуджені Ч. і Я. просили пом’якшити їм покарання. Захисник В. у касаційній скарзі просив скасувати вирок щодо К.В. і закрити справу за відсутністю в ній доказів його винуватості у вчиненні злочинів. Скарга К.В. аналогічного змісту.

Вирок щодо С. не оскаржено і касаційного подання прокурором не внесено.

Перевіривши матеріали справи, судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України скарги засуджених Ч. і Я. залишила без задоволення, а скарги захисника В. і засудженого К.В. задовольнила частково з таких підстав.

Висновки суду про доведеність вини Я. і Ч. у вчиненні злочинів, за які їх засуджено, відповідають зібраним у справі доказам. Обгрунтованість засудження і правильність кваліфікації дій Ч. і Я. за ч.2 ст. 142, ч. 1 ст. 222 КК у судової колегії сумнівів не викликала. Призначене цим засудженим покарання відповідає вимогам ст. 39 КК.

Вірним є і висновок суду щодо винуватості засудженого К.В. у вчиненні злочину щодо потерпілих Б., Р., К-щука та К-ка.

Як видно з матеріалів справи, в судовому засіданні Я., Ч. і С. підтвердили, що К.В. знав про їх злочинний намір заволодіти грошима Б. Саме він керував автомобілем, яким вони 21 жовтня 1999 р. їздили до лісу на військовий полігон, щоб вибрати місце для розбійного нападу.

У судовому засіданні К.В. також визнав, що вранці 25 жовтня 1999 р. до нього на квартиру приходив Ч., на прохання якого він по телефону викликав до себе Ш.

Це підтвердили засуджений Ч., свідки Ш. і Т.

Зокрема, Ч. визнав, що принесений Ш. на квартиру К.В. обріз мисливської рушниці та патрони одразу ж були віднесені Я. і що ця зброя використовувалася С. при вчиненні злочину. Засуджені С. і Я. також визнали це в судовому засіданні. К.В. пояснив, що вранці 25 жовтня 1999 р. через Ш. допоміг Ч. одержати обріз мисливської рушниці. Засуджені С., Я. і Ч. під час попереднього слідства показали, що К.В. сприяв їм у вчиненні злочину щодо Б. і решти потерпілих. Із показань свідка Ш. під час досудового розслідування справи видно, що вранці 25 жовтня 1999 р. він за вказівкою К.В. взяв у Н. обріз двоствольної мисливської рушниці і чотири патрони до нього, приніс їх на квартиру до К.В. і за вказівкою останнього одразу ж передав Ч., який там знаходився, а потім переніс на квартиру, де знаходилися С. і Я. Свідок Н. також підтвердив, що Ш. брав у нього зброю і бойові припаси з посиланням на те, що вони були потрібні К.В.

Оцінивши наведені та інші докази в їх сукупності, суд обгрунтовано визнав К.В. винним у пособництві решті засуджених у вчиненні ними за попереднім зговором групою осіб розбійного нападу на зазначених вищепотерпілих і правильно кваліфікував його дії за ч. 6 ст. 19, ч. 2 ст.142 КК. Що ж стосується засудження К.В. за ч. 1 ст. 222 КК за незаконне придбання вогнепальної зброї і бойових припасів, то його не можна визнати законним з огляду на таке.

За змістом ч. 1 ст. 222 КК і згідно з роз’ясненнями Пленуму Верховного Суду України, що містяться в п. 7 постанови від 8 липня 1994 р. № 6 «Про судову практику в справах про розкрадання, виготовлення, зберігання та інші незаконні діяння зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами», незаконним придбанням вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської) і бойових припасів слід вважати умисні дії, спрямовані на заволодіння ними всупереч встановленому законом порядку шляхом скуповування, обміну, привласнення знайденого, одержання в подарунок чи як відшкодування боргу тощо.

Як видно зі справи, засуджений К.В. не визнав себе винним у незаконному придбанні обрізу двоствольної мисливської рушниці і чотирьох патронів до нього. Не викривають його в цьому і решта засуджених у справі, а також свідки Ш. та Н.

Згідно з показаннями Ш., які суд визнав достовірними, той 25 жовтня 1999 р. за вказівкою К.В. лише приніс до нього на квартиру обріз та патрони від Н., які там же віддав Ч. Останній, а також Ш. підтвердили, що зброю ібойові припаси до неї одразу ж було перенесено з квартири К.В. до іншої, де знаходились Я. та С.

Крім того, згідно з показаннями Ш., 25 жовтня 1999 р. він зауважив Я., С. і Ч., що обріз необхідно буде повернути, і наступного дня вони так і зробили, після чого він, Ш., повернув зброю не К.В., а Н.

Із протоколу допиту свідка Н. вбачається, що обріз він придбав для себе, 25 жовтня 1999 р. дав його Ш. для тимчасового користування, а наступного дня 1999 р. той зброю повернув. Саме з тієї підстави, що обріз двоствольної мисливської рушниці і чотири патрони належать Н., слідчий 12 квітня 2000 р. порушив щодо нього кримінальну справу за ч. 1 ст. 222 КК.

Наведене свідчить про те, що К.В. не вчиняв дій, спрямованих на незаконне придбання зброї та бойових припасів.

Щодо забезпечення ним 25 жовтня 1999 р. решти засуджених обрізом і патронами для вчинення розбійного нападу на громадян, то ці дії одержали самостійну юридичну кваліфікацію за ч. 6 ст. 19, ч. 2 ст. 142 КК.

За таких обставин судовою колегією в кримінальних справах Верховного Суду України вирок у частині засудження К.В. за ч. 1 ст. 222 КК скасовано як незаконний і необгрунтований, а справу в цій частині закрито за відсутністю в діянні складу злочину.

© 2018. Верховний Суд України. Розробка http://www.viaduk.net" style="color:#ffffff;">Віадук-Телеком