ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
42-2001. Закриття виконавчого провадження і повернення виконавчого документа стягувачу не є однозначними діями державного виконавця.
Законом України «Про виконавче провадження» вичерпно визначено випадки закриття останнього і повернення виконавчого документа стягувачу, однак такої підстави для його закриття, як невідбуття аукціону та незгода заставодавця на передачу заставленого майна заставодержателю, цей нормативний акт не містить
 
 
У листопаді 1999 р. дирекція АК АПБ «Україна» у Рівненській області (далі — АК АПБ) звернулась до суду зі скаргою на постанову державного виконавця Рівненського міського відділу Державної виконавчої служби України (далі — міськвідділ ДВСУ) про закриття виконавчого провадження. У скарзі зазначено, що у зв’язку з неповерненням кредитних коштів ТОВ «Амбар», майновим поручителем якою виступило АТЗТ «Случ», було вчинено виконавчі написи про звернення стягнення на майно майнового поручителя, яке є предметом застави за кредитним договором від 22 серпня 1997 р. Ці написи було передано на виконання міськвідділу ДВСУ.

11 листопада 1999 р. державним виконавцем було винесено постанову про закриття виконавчого провадження з тих підстав, що аукціон двічі не відбувся у зв’язку з відсутністю покупців, а на залишення заставленого майна за кредитором заставодавець згоди не дав.
<p>Посилаючись на те, що чинне законодавство не передбачає такої підстави для закриття виконавчого провадження, а навпаки, державний виконавець повинен був передати заставлене майно у власність заставодержателя, дирекція АК АПБ просила задовольнити скаргу.

Ухвалою Рівненського міського суду від 3 грудня 1999 р. скаргу задоволено. Постанову державного виконавця міськвідділу ДВСУ від 11 листопада 1999&nbsp;р. щодо закриття виконавчого провадження про стягнення боргу із АТЗТ «Случ» визнано незаконною і зобов’язано зазначений міськвідділ передати заставлене майно заставодавця, тобто АТЗТ «Случ», дирекції АК АПБ.

За протестом голови Рівненського обласного суду постановою президії цього суду від 16 лютого 2000 р. ухвалу міського суду скасовано і постановлено у задоволенні скарги дирекції АК АПБ відмовити.

Заступник Генерального прокурора України порушив у протесті питання про скасування постанови президії обласного суду і залишення без зміни ухвали міського суду. Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України визнала, що протест частково підлягає задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи ухвалу міського суду і відмовляючи у задоволенні скарги, президія Рівненського обласного суду виходила з того, що ст. 21 Закону від 2 жовтня 1992 р. «Про заставу» та п. 19 Положення про порядок проведення аукціонів (публічних торгів) з реалізації заставленого майна (затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 1997 р. № 1448; далі — Положення) передбачено право державного виконавця повернути виконавчі документи заставодержателю, якщо аукціон двічі не відбувся. Крім того, повернення виконавчих документів, за якими стягнення не провадилось, є, на думку президії обласного суду, окремим способом закриття виконавчого провадження.

З такими висновками погодитись не можна, оскільки вони не грунтуються на законі.

Законом від 21 квітня 1999 р. «Про виконавче провадження» передбачено такі процесуальні дії державного виконавця, як «закриття виконавчого провадження» (ст. 37) і «повернення виконавчого документа» (ст. 40). Вказані статті містять вичерпні переліки підстав для проведення зазначених дій, проте такої підстави, як невідбуття аукціону та незгода заставодавця на передачу майна заставодержателю, не передбачено.

Закриття виконавчого провадження і повернення виконавчого документа&nbsp;— це різні процесуальні дії, з різними наслідками їх застосування. Якщо виконавче провадження закривається за ст. 37 цього Закону, то відповідно до ст. 38 воно не може бути розпочате знову.

Таким чином, закривши виконавче провадження з не передбачених законом підстав, державний виконавець фактично позбавив стягувача можливості повторно пред’явити виконавчий документ до виконання і стягнути заборгованість. Ці дії державного виконавця суперечать змісту ст. 1 Закону «Про заставу», за якою кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов’язання одержати задоволення з вартості заставленого майна.

Встановивши, що аукціон двічі не відбувся, а заставодавець не дав згоди на залишення майна заставодержателю, судовий виконавець відповідно до п. 19 Положення та ст. 40 Закону «Про виконавче провадження» повинен повернути виконавчі документи заставодержателю і постановити про це відповідну постанову.

Враховуючи наведене, судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України протест заступника Генерального прокурора задовольнила частково, постанову президії Рівненського обласного суду скасувала, а ухвалу міського суду — лише в частині зобов’язання міськвідділу ДВСУ передати заставлене АТЗТ «Случ» майно (а саме: незавершене будівництво адміністративного приміщення, прохідну, автозаправку та виробниче приміщення) дирекції АК АПБ, в іншій частині ухвалу міського суду залишила без зміни.
© 2018. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком