ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
46-2001. При відмежуванні виготовлення з метою збуту підроблених грошей від їх збуту шляхом шахрайства необхідно враховувати об’єктивні й суб’єктивні критерії
 
 
Вироком Дніпропетровського обласного суду від 20 липня 2000 р. Н. засуджено за сукупністю злочинів, передбачених ст. 19, ч. 1 ст. 194, а також ч. 2 ст. 194, ч. 2 ст. 79 КК, на шість років позбавлення волі; М. — за ч. 2 ст. 79 КК із застосування ст. 44 КК на п’ять років позбавлення волі, обох — із конфіскацією всього майна, яке є їх особистою власністю. Постановлено стягнути з Н. і М. солідарно на користь Н-ва 10 грн.

За вироком суду засуджених визнано винними у вчиненні злочинів за таких обставин.

У лютому 1997 р. Н. передав не встановленій органами слідства особі свою фотографію та особисті анкетні дані для виготовлення фальшивого посвідчення. Через два дні він одержав від цієї особи підроблене посвідчення учасника бойових дій із вклеєною його фотографією, в якому зазначено, що воно видане йому Верхньодніпровським РВК. З лютого 1997 р. по 29 лютого 2000 р. Н. користувався цим посвідченням для безоплатного проїзду міським та залізничним транспортом.

Крім того, Н. і М. за попереднім зговором з особою, кримінальну справу щодо якої виділено в окреме провадження у зв’язку з її розшуком, 29 лютого 2000 р. за місцем проживання матері Н., використовуючи комп’ютерну техніку, виготовили з метою збуту підроблені білети НБУ — купюри вартістю 10 і 20 грн. Згідно з розподілом ролей Н. виготовляв фальшиві купюри, а М. і особа, кримінальну справу щодо якої виділено в окреме провадження, вирізали їх із стандартних аркушів паперу формату А4, на яких вони були надруковані. Підроблені купюри на суму 1 тис. 200 грн. співучасники поділили між собою порівну з метою збуту.

1 березня 2000 р. Н., М. і особа, кримінальну справу щодо якої виділено в окреме провадження, прибули в м. Дніпропетровськ. Зазначена особа, діючи узгоджено з Н. і М., придбала на базарі за 10 грн. у не встановленої органами слідства особи два дитячих браслети, передавши продавцеві підроблену купюру вартістю 10 грн. М. також придбав браслет за 5 грн., заплативши за нього такою самою купюрою. Того ж дня на базарі М. у присутності Н. і особи, кримінальну справу щодо якої виділено в окреме провадження, придбав у Н-вої пачку сигарет, за яку віддав підроблену купюру вартістю 10 грн. На цьому ж базарі Н. і М. було затримано працівниками міліції, а особа, кримінальну справу щодо якої виділено в окреме провадження, втекла.

За касаційним поданням прокурора і касаційними скаргами засуджених і захисника вирок змінено з таких підстав.

Висновок суду про доведеність вини Н. і М. у вчиненні зазначених злочинів відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується сукупністю перевірених у судовому засіданні доказів і є обгрунтованим.

Н. у судовому засіданні визнав, що передав не встановленій органами слідства й судом особі фотографію і повідомив їй своє прізвище, ім’я та по батькові. Одержавши посвідчення учасника бойових дій, використовував його для безоплатного проїзду міським та залізничним транспортом. Із висновку судово-криміналістичної експертизи видно, що зазначене посвідчення є підробленим. Обгрунтованість засудження Н. за ст. 19, ч. 1 ст. 194 та ч. 2 ст. 194 КК у скаргах не оспорюється.

Висновок суду про винність Н. і М. у виготовленні та збуті підроблених білетів НБУ підтверджений показаннями засуджених про обставини вчинення злочину, свідка Н-вої, яка продала М. пачку сигарет, одержавши за неї підроблену купюру вартістю 10 грн. і давши йому здачу 9 грн. Свідок підтвердила, що підробленість купюри в 10 грн. вона встановила сама. Під час затримання Н. і М. у них було виявлено й вилучено пачку сигарет, браслет і білети НБУ вартістю 10 і 20 грн., які за висновком судово-криміналістичної експертизи є підробленими.

Судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, невірно кваліфікував дії Н. і М. за ч. 2 ст. 79 КК, оскільки не врахував, що об’єктом злочину, передбаченого цією статтею, є кредитно-фінансова система.

При відмежуванні виготовлення з метою збуту підроблених грошей від їх збуту шляхом шахрайства необхідно враховувати об’єктивні й суб’єктивні критерії, зокрема умисел винних. Із показань засуджених убачається, що вони мали намір збувати підроблені гроші окремим громадянам на ринку, розраховуючи, що ті темної пори доби не зможуть відрізнити підроблену купюру від справжньої. У справі встановлено, що саме в такий час вони збули підроблені купюри.

Про те, що умисел засуджених був спрямований на шахрайство, свідчить і висновок технічної експертизи, згідно з яким усі 10- та 20-гривневі купюри мають однакові серійні номери, виготовлені вони з використанням комп’ютерної техніки. У судовому засіданні експерт показав, що підроблені купюри відрізнялися від справжніх відтінком фарби, розміром, відсутністю рельєфу, відблиску. На думку експерта, ступінь підроблення грошей був невисоким, а невідповідність підроблених купюр справжнім — очевидною.

Таким чином, наведені у скаргах і поданні прокурора доводи про те, що умисел винних був спрямований лише на обман окремих громадян, є обгрунтованими. Дії Н. і М. належить кваліфікувати за ч. 2 ст. 143 КК як шахрайство, вчинене за попереднім зговором групою осіб. При призначенні засудженим покарання за цим законом судова колегія обласного суду врахувала характер і ступінь суспільної небезпечності злочину, роль і міру участі кожного у вчиненні останнього, дані про їх особу, зокрема те, що М. має на утриманні неповнолітню дитину.

Судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України касаційне подання заступника прокурора Дніпропетровської області задовольнила повністю, касаційні скарги засуджених Н., М. і адвоката К. — частково, вирок змінила, перекваліфікувавши дії засуджених із ч. 2 ст. 79 на ч. 2 ст.143 КК, за якою призначила покарання: М. — чотири роки, а Н. — п’ять років позбавлення волі, обом — із конфіскацією всього майна, яке є їх особистою власністю. Таке ж покарання Н. визначено і за сукупністю злочинів, передбачених ст. 19, ч. 1 ст. 194, а також ч. 2 ст. 194, ч. 2 ст. 143 КК.
© 2018. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком