ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
2002-1. Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових і службових осіб. На підставі ст. 124 Конституції України юрисдикцію судів поширено на всі правовідносини, що виникають у державі, тому судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян
 
 
У січні 2001 р. Д. звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати неправомірними дії Головного управління військових прокуратур Генеральної прокуратури України (далі — Головне управління) та відшкодувати заподіяну йому моральну шкоду. На обгрунтування своїх вимог позивач зазначав, що він двічі — 8жовтня і 8 листопада 2000 р. — звертався до Головного управління із заявами пропорушення кримінальної справи щодо колишнього військового прокурора Західного регіону. Проте всупереч вимогам ст. 97 КПК посадові особи Головного управління відповідали йому листами, а не шляхом винесення постанови, як передбачено законодавством. Вважаючи, що цим були порушені його права, Д. звернувся до суду.

Крім того, у лютому 2001 р. Д. подав у суд позов про визнання неправомірними дій начальника відділу Головного управління і відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що на порушення вимог ст. 97 КПК відповідач відмовив йому в розгляді заяви про порушення кримінальної справи щодо військового прокурора Івано-Франківського гарнізону за ознаками злочину, передбаченого ст. 254 КК. Суддя військового суду Центрального регіону ухвалою від 12 лютого 2001р. відмовив Д. у прийнятті його позовних заяв, мотивуючи своє рішення тим, що згідно зі ст. 2483ЦПК такі справи судам не підвідомчі, оскільки в даному випадку законодавством встановлено інший порядок оскарження дій посадових осіб органів прокуратури, тобто через вищестоящого прокурора.

У касаційній скарзі Д., вважаючи дану ухвалу судді незаконною, зазначив, що у своїх заявах він оскаржував дії відповідачів не в порядку, передбаченому гл. 31-А ЦПК, як помилково, на його думку, визнав суддя, а в порядку, встановленому статтями 40, 55, 56 Конституції.

Військова колегія Верховного Суду України касаційну скаргу задовольнила з таких підстав. Д. звертався до суду з позовами, оскаржуючи дії посадових осіб органів прокуратури, які приймали рішення за його заявами про порушення кримінальних справ у спосіб, як він вважає, не передбачений законодавством.

Висновок судді про те, що зазначені спори не підвідомчі суду, є помилковим. Згідно зі ст. 55 Конституції кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових і службових осіб. На підставі ст. 124 Конституції юрисдикцію судів поширено на всі правовідносини, що виникають у державі. Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в п. 8 постанови від 1 листопада 1996 р. № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян. Посилання судді на ст. 2483 ЦПК як на підставу для відмови у прийнятті позовів Д. є необгрунтованим. За змістом цієї статті існуючий порядок оскарження дій посадових осіб прокуратури через вищестоящого прокурора, як передбачено ст. 12 Закону від 5 листопада 1991 р. «Про прокуратуру», не може бути перешкодою у здійсненні судами правосуддя щодо таких правовідносин у порядку цивільного судочинства, якщо законодавством не встановлено іншого порядку для оскарження зазначених дій у суді.

Чинним законодавством передбачено спеціальний порядок оскарження до суду рішень про відмову в порушенні кримінальної справи лише у випадках, коли таке рішення приймається у вигляді постанови. Невинесення такої постанови і стало підставою для звернення Д. до суду. Крім того, Рішенням Конституційного Суду України від 30 жовтня 1997 р. у справі щодо офіційного тлумачення статей 3, 23, 31, 47, 48 Закону від 2жовтня 1992р. «Про інформацію» та ст. 12 Закону «Про прокуратуру» (справа К.Г. Устименка) визнано неконституційним положення ч. 4 ст. 12 Закону «Про прокуратуру» щодо можливості оскарження прийнятого прокурором рішення до суду лише в передбачених законодавством випадках, оскільки винятки з конституційних норм встановлюються саме положеннями Конституції, а не іншими нормативними актами.

Таким чином, суддя військового суду Центрального регіону, помилково сприйнявши зміст ст. 2483 ЦПК, неправильно застосував норму процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Виходячи з наведеного військова колегія Верховного Суду України ухвалу судді військового суду Центрального регіону від 12 лютого 2001 р. скасувала, а матеріали за позовами Д. направила в той же суд для вирішення питання про їх прийняття та розгляд відповідно до чинного законодавства.
© 2018. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком