ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
27-2001. У справах про відшкодування шкоди, заподіяної під час ДТП, суди мають виходити з того, що висновок органів ДАІ про обставини цієї пригоди, дії та вину її учасників є одним із доказів, які оцінюються за загальними правилами ст. 62 ЦПК України, і що при зіткненні автотранспортних засобів за заподіяну їм шкоду володільці цих засобів відповідають згідно зі ст. 440 ЦК України відповідно до своєї вини
 
 
У квітні 1997 р. Р. звернувся в суд із позовом до КП «Ремонтно-будівельне управління по благоустрою міста» про відшкодування шкоди, зазначаючи, що 28 червня 1994 р. з вини К., який управляв автомобілем відповідача, сталася ДТП, в якій було пошкоджено його автомобіль ВАЗ-21011. За висновком товарознавчої експертизи від 4 вересня 1995 р. йому заподіяно шкоду в розмірі 2 тис. 136 грн. У зв’язку з тим, що матеріальну шкоду не було вчасно відшкодовано і відповідач постійно ухиляється від її сплати, Р. просив також стягнути 1 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди та судові витрати в сумі 156 грн. 82 коп.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 серпня 1999 р. позов Р. було задоволено. Постановлено стягнути на його користь зі згаданого підприємства 2 тис. 136 грн. на відшкодування матеріальної, 1 тис. грн. — моральної шкоди та 156 грн. витрат на юридичну допомогу. В касаційному порядку справа не розглядалась.

Голова Верховного Суду України порушив у протесті питання про скасування рішення суду в частині задоволення позовних вимог Р. із направленням справи на новий розгляд у зв’язку з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України протест задовольнила з таких підстав.

Постановлюючи рішення про задоволення позовних вимог Р., суд виходив із того, що ДТП, унаслідок якої 28 червня 1994 р. відбулося зіткнення автомобілів ВАЗ-21011 під керуванням позивача та ЗІЛ-130 під керуванням водія П., сталася з вини водія К., який керував автомобілем ГАЗ-52, що належить відповідачу, тому згідно зі ст. 450 ЦК він і повинен нести відповідальність за заподіяну шкоду.

Проте такий висновок не є обгрунтованим, оскільки суд дійшов його з порушенням вимог статей 15, 30, 40 ЦПК, без повного дослідження обставин справи, прав і обов’язків сторін.

Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» шкода, заподіяна кількома особами, відшкодовується кожною з них у частині, заподіяній нею (в порядку часткової відповідальності). Особи, які спільно заподіяли шкоду, тобто заподіяли неподільну шкоду взаємопов’язаними, сукупними діями або діями з єдністю наміру, несуть солідарну відповідальність перед потерпілими. У такому ж порядку відповідають володільці джерел підвищеної небезпеки за шкоду, заподіяну при зіткненні джерел підвищеної небезпеки іншим особам. Питання про відповідальність за шкоду, заподіяну при цьому самим джерелам підвищеної небезпеки, кожного з їх володільців перед іншим із них вирішується за правилами ст. 440 ЦК: шкода, заподіяна одному з володільців з вини іншого, відшкодовується винним; за наявності лише вини володільця, якому заподіяно шкоду, вона йому не відшкодовується; за наявності вини обох володільців розмір відшкодування визначається відповідно до ступеня вини кожного; за відсутності вини володільців у взаємному заподіянні шкоди жоден із них не має права на відшкодування.

Особи, винними діями яких завдано шкоду джерелу підвищеної небезпеки і які самі не є потерпілими внаслідок шкоди, заподіяної цим джерелом, відповідають за цю шкоду на підставі ст. 440 ЦК.

При вирішенні спору суд цих роз’яснень не врахував і на порушення вимог ст. 40 ЦПК не перевірив доводів К. про те, що автомобілем, яким він керував, ушкоджень автомобілю позивача заподіяно не було, оскільки зіткнулись автомобіль позивача і автомобіль ЗІЛ-130, яким керував водій П.

Посилання в рішенні на матеріали органів ДАІ як на безспірний доказ вини відповідача є безпідставним, оскільки постанова (висновок) органів ДАІ про обставини ДТП, дії та вину її учасників є одним із доказів, що оцінюються судом за правилами ст. 62 ЦПК.

Згідно зі ст. 31 ЦПК для суду, який розглядає цивільну справу, обов’язковим є лише вирок суду в кримінальній справі, що набрав законної сили, в питаннях, чи мали місце дії, про правові наслідки яких ідеться в цивільній справі, та чи вчинені вони даною особою.

Крім того, при визначенні розміру відшкодування заподіяної позивачу матеріальної шкоди суд виходив із висновків експертиз, у яких зазначено, що до вартості відновлювального ремонту автомобіля було включено і вартість нових деталей. Стягуючи ж із відповідача на користь позивача вартість цих деталей, суд не вирішив питання про повернення ним відповідачу пошкоджених деталей, які підлягали заміні, або їхньої вартості.

Усупереч вимогам ст. 205 ЦПК не зазначив суд у резолютивній частині рішення і характер грошових сум, що підлягають стягненню, і з якого рахунку відповідача в банку має бути списано присуджену суму.

Враховуючи наведене, судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України протест Голови Верховного Суду України задовольнила, рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська в частині позовних вимог Р. про відшкодування матеріальної та моральної шкоди скасувала і справу в цій частині направила на новий розгляд.
© 2018. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком