ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
Відповідальність за порушення банками правил валютного законодавства та порядок застосування до них фінансових санкцій визначено законами, якими повинен керуватися суд при вирішенні справ за скаргами на дії працівників державної виконавчої служби
 
 

Відповідальність за порушення банками правил валютного законодавства та порядок застосування до них фінансових санкцій визначено законами, якими повинен керуватися суд при вирішенні справ за скаргами на дії працівників державної виконавчої служби

Рішення Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
від 4 грудня 2002 р.
(в и т я г)

У вересні 2001 р. закрите акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» м. Дніпропетровська (далі — «Приватбанк») звернулося зі скаргою до суду, в якій просило визнати неправомірною та скасувати постанову від 31 серпня 2001 р. про відкриття виконавчого провадження по примусовому виконанню постанови управління Національного банку України у Волинській області (далі — управління НБУ) від 27 липня 2001 р. № 9 про стягнення із «Приватбанку» штрафу в розмірі 4 тис. 735 грн. за порушення валютного законодавства.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2001 р. скаргу задоволено: дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Жовтневого райуправління юстиції м. Дніпропетровська щодо відкриття виконавчого провадження про примусове виконання постанови управління НБУ визнані неправомірними; постанову від 31 серпня 2001 р. про відкриття виконавчого провадження скасовано.

У касаційній скарзі Національний банк України (далі — НБУ) порушив питання про скасування рішення суду і направлення справи на новий розгляд, зазначивши, що висновки суду не відповідають чинному законодавству.

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України, ознайомившись із матеріалами справи та викладеними в касаційній скарзі доводами, вважає, що рішення суду підлягає скасуванню з таких підстав. Законом від 21 квітня 1999 р. «Про виконавче провадження» (далі — Закон) встановлено, що державний виконавець зобов’язаний прийняти виконавчий документ і своєю постановою відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред’явлення цього документа до виконання і він відповідає вимогам, передбаченим Законом (ст. 24), і має відмовити у відкритті виконавчого провадження в разі пропуску встановленого строку пред’явлення документів до виконання, неподання виконавчого документа про виконання рішення, зазначеного у ст. 3, або за наявності інших обставин, передбачених Законом, які виключають здійснення виконавчого провадження.

Згідно зі ст. 3 Закону такими, що підлягають виконанню державною виконавчою службою, є перелічені в ній рішення, а також рішення інших державних або недержавних органів у випадках, передбачених законом.

Задовольняючи скаргу, суд вважав, що постанова управління НБУ про стягнення штрафу з «Приватбанку» за порушення валютного законодавства не є виконавчим документом, оскільки вона прийнята на підставі Положення Національного банку України про валютний контроль (затверджене постановою Правління НБУ від 8 лютого 2000 р. № 49, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 4 квітня 2000 р. за № 209/4430), і не належить до переліку рішень, передбачених ст. 3 Закону, а тому не підлягає виконанню державною виконавчою службою. При цьому суд посилався на порушення державним виконавцем статей 59, 73 Закону від 7 грудня 2000 р. «Про банки і банківську діяльність», ст. 5 ГПК і ст. 92 Конституції України, згідно з якою відповідальність за певні порушення може бути встановлена виключно законами України. До висновку про те, що постанова управління НБУ про стягнення штрафу з «Приватбанку» не належить до виконавчих документів, суд дійшов внаслідок помилки у застосуванні норм матеріального права.

Згідно із Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1992 р. № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» НБУ є головним органом валютного контролю в Україні (ст. 13), і йому, а за його визначенням — і підпорядкованим йому органам, належить право застосовувати до резидентів, нерезидентів, винних у порушенні правил валютного регулювання і валютного контролю, як захід відповідальності штраф (фінансова санкція) у розмірі, визначеному відповідно до зазначеного акта законодавства (ст. 16).

Крім того, ст. 73 Закону «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що в разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об’єктом перевірки НБУ відповідно до цього Закону, банківського законодавства, нормативно-правових актів НБУ або здійснення речових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, НБУ має право застосовувати такий захід впливу, як накладення штрафу на банки, відповідно до положень, затверджених Правлінням НБУ, в розмірі не більше 1 % від суми зареєстрованого статутного фонду.

Положенням про валютний контроль визначено порядок притягнення до відповідальності за порушення валютного законодавства та застосування штрафу. Пунктом 3.5 у редакції постанови Правління НБУ від 14 березня 2001 р. № 106 передбачено, що постанова про стягнення штрафу, яка складається за формою згідно з додатком 2 до цього Положення, надсилається територіальним управлінням НБУ порушнику, який протягом п’яти днів після її отримання має перерахувати суму штрафу до Державного бюджету України. В разі несплати комерційним банком або фінансовою установою штрафу в зазначений строк постанова підлягає примусовому виконанню органами державної виконавчої служби.

Таким чином, відповідальність за порушення банками правил валютного законодавства, застосування як заходу відповідальності до них штрафу, тобто фінансових санкцій, і порядок застосування таких санкцій визначено законами, а не підзаконними актами, як це вважав суд.

У даній справі форма постанови про притягнення до такої відповідальності відповідає вимогам ст. 19 Закону до виконавчого документа.

Дії державного виконавця не суперечать ст. 59 Закону «Про банки і банківську діяльність», за якою стягнення на власні кошти банку, грошові кошти та інші цінності фізичних чи юридичних осіб, що знаходяться у банку, може бути звернене за виконавчими документами, передбаченими законами України, а ст. 5 ГПК зазначені правовідносини не регулює.

З урахуванням наведеного постанова державного виконавця про відкриття виконавчого провадження на підставі постанови управління НБУ від 27 липня 2001 р. відповідає положенням ст. 24 Закону.

Оскільки судом повно і правильно встановлено обставини справи, але неправильно застосовано норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу НБУ задовольнила: рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська скасувала; «Приватбанку» в задоволенні скарги на дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Жовтневого районного управління юстиції м. Дніпропетровська відмовила.

© 2017. Верховний Суд України. Розробка http://www.viaduk.net" style="color:#ffffff;">Віадук-Телеком