ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
36. Відповідно до ст. 76 ЦК перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов, яке виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права
 
 

У листопаді 2001 р. ПП «Гермес-1» (далі — ПП) звернулося в суд з позовом до Ялтинської міської ради (далі — Міськрада), Фонду комунального майна Міськради (далі — Фонд) та Представництва Фонду державного майна Автономної Республіки Крим у м. Ялті (далі — Представництво) про стягнення з них збитків, яких зазнало підприємство, у сумі 45 тис. 418 грн. Позовна вимога мотивована тим, що рішеннями від 27 травня 1998 р. і від 8липня 1998 р. Арбітражний суд Автономної Республіки Крим визнав недійсними укладі між ПП та Підприємством 22 вересня 1997 р. договори купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, а також купівлі-продажу патенту на право оренди нежилих приміщень, але всупереч вимозі ч. 2 ст. 48 ЦК реституційні наслідки недійсності названих договорів суд не оформив, у зв’язку з чим позивачеві не повернено сплачені ним за придбані об’єкти кошти. На думку ПП, зазначені кошти підлягають поверненню з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних відповідно до статті 214 ЦК. Позов мотивовано також тим, що відповідно до п. 133 Державної програми приватизації на 2000—2002 рр. (затверджена Законом від 18травня 2000 р. № 1723-ІІІ «Про Державну програму приватизації»; далі — Програма) у разі визнання договорів купівлі-продажу об’єктів приватизації недійсними в судовому порядку, повернення покупцям коштів, сплачених за об’єкт приватизації, провадиться на підставі рішення суду з коштів позабюджетного Державного фонду приватизації або фонду приватизації Автономної Республіки Крим, отриманих від повторного продажу цих об’єктів. У розглянутому випадку повторний продаж цілісного майнового комплексу відбувся у 2001 р. і з цього моменту почався перебіг строку позовної давності та виникло право на пред’явлення позову.

Господарський суд Автономної Республіки Крим рішенням від 22 січня 2002 р. позов задовольнив частково: стягнув з Фонду на користь ПП 33 тис. 278грн. боргу; в частині стягнення 12 тис. 139 грн. відмовив. Судове рішення обгрунтовано тим, що відповідно до п. 133 ч. 3 Програми та п. 4 Порядку повернення покупцям коштів, сплачених за об’єкт приватизації, у разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу (затверджений наказом Фонду державного майна України від 15 серпня 2000 р. № 1701, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 31 серпня 2000 р. за № 567/4788; далі — Порядок), кошти підлягали поверненню ПП в десятиденний строк з дня їх надходження до фонду приватизації внаслідок повторного продажу спірного об’єкта.

Севастопольський апеляційний господарський суд постановою від 3—9квітня 2002 р. зазначене судове рішення скасував, у позові відмовив у зв’язку з пропуском строку позовної давності. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що право на позов у ПП виникло з моменту ухвалення арбітражним судом рішень про визнання недійсними договорів купівлі-продажу. Вищий господарський суд України постановою від 31 жовтня 2002 р. оскаржену постанову Севастопольського апеляційного господарського суду залишив без зміни з тих самих підстав. У касаційній скарзі ПП просило постанову Вищого господарського суду України скасувати, а справу передати на новий розгляд, мотивуючи це неправильним застосуванням судом касаційної інстанції норм матеріального права.

Перевіривши матеріали справи, Верховний Суд України визнав, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Вищий господарський суд України, залишаючи без зміни постанову суду апеляційної інстанції, виходив з того, що ПП пропустило встановлений ст. 71 ЦК трирічний строк позовної давності для захисту порушеного права. На думку цього суду, перебіг строку почався з моменту визнання Арбітражним судом Автономної Республіки Крим недійсними договорів купівлі-продажу (рішення від 27 травня 1998 р. та від 8 липня 1998 р.). Господарський суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач не пропустив строк позовної давності, обгрунтовуючи це тим, що протягом 1998—2000 рр. законодавчо ще не був визначений порядок повернення покупцям коштів, сплачених за об’єкт приватизації, в разі визнання договорів купівлі-продажу недійсними, а тому позивач не мав законних підстав отримати сплачені за об’єкти приватизації кошти після визнання договорів недійсними. І лише з прийняттям 18 травня 2000 р. Закону «Про Державну програму приватизації», який встановив такий порядок, ця можливість у позивача з’явилася.

Зазначені висновки господарських судів усіх інстанцій помилкові. Відповідно до ст. 76 ЦК перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. ПП дізналося про порушення свого права з моменту визнання договорів купівлі-продажу недійсними без оформлення правових наслідків їх недійсності, передбачених ч. 2 ст. 48 ЦК. Однак воно не скористалося своїм правом подати до суду на підставі ст. 88 ГПК заяву про ухвалення додаткового рішення, яким могли б бути оформлені реституційні наслідки.

Посилання суду на Програму також помилкове, оскільки Закон, яким вона затверджена, не має зворотної дії і не може регулювати спірні відносини, що виникли до набуття ним чинності. Відповідно до ст. 80 ЦК, якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові. Проте зазначені причини суди не з’ясовували, а тому відмову в позові з підстави пропуску цього строку не можна вважати достатньо обгрунтованою, а ухвалені у справі судові рішення — законними. Виходячи з викладеного та керуючись статтями 11117—11120 ГПК, Верховний Суд України касаційну скаргу ПП задовольнив. Постанову Вищого господарського суду України від 31 жовтня 2002 р., постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 3—9 квітня 2002 р. та рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 22 січня 2002 р. скасував, справу направив на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

© 2018. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком