ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
13-2001. Постановлюючи рішення про виселення з квартири у відомчому будинку, суд не перевірив всебічно доводів відповідача про те, що йому за спільним рішенням адміністрації організації і профспілкового комітету цю квартиру надано позачергово відповідно до умов контракту та абзацу другого п. 39 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, і не врахував, що виконавчий комітет місцевої ради не мав повноважень на скасування спільного рішення адміністрації і профспілкового комітету про надання відповідачеві квартири та що останній не міг бути виселеним із цієї квартири без надання жилого приміщення, яке він займав до вселення в неї, або іншого житла
 
 
У січні 1998 р. Державний Дніпропетровський проектний інститут (далі — інститут) звернувся з позовом до Ф.М. і Ф.П. про виселення. Позивач зазначав, що спільним рішенням адміністрації та профспілкового комітету інституту від 5 липня 1996 р. Ф.М. на сім’ю у складі чотирьох осіб було надано трикімнатну квартиру в будинку по вул. Кавалерійській в м. Дніпропетровську. Проте 18 жовтня 1996 р. виконавчий комітет Красногвардійської районної ради (далі — виконавчий комітет) скасував зазначене рішення та рекомендував адміністрації і профспілковому комітету інституту переглянути питання про надання житла працівникам відповідно до чинного законодавства.

При повторному розгляді цього питання на спільному засіданні адміністрації та профспілкового комітету інституту 14 липня 1997 р. Ф.М. і його сім’я до списку на одержання житла включені не були, оскільки вони не звільнили двокімнатну квартиру по пр. Кірова, яку займали, Ф.М. на квартирному обліку перебував під № 74 та участі в будівництві будинку не брав.

Посилаючись на зазначені обставини, а також на те, що відповідачі вселилися в квартиру по вул. Кавалерійській без ордера, позивач просив задовольнити його позовні вимоги.

Заперечуючи проти цього позову, відповідачі пред’явили зустрічний позов про визнання частково недійсними рішення виконавчого комітету від 18 жовтня 1996 р. і спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету інституту від 14 липня 1997 р. в частині надання спірної квартири в будинку по вул. Кавалерійській сім’ї О. Крім того, відповідачі просили зобов’язати виконавчий комітет видати їм ордер на цю квартиру. Свої вимоги вони обгрунтовували тим, що спірна квартира була надана Ф.М. відповідно до пунктів 2.2, 3.2 колективного договору на 1996 р., згідно з яким окремим висококваліфікованим спеціалістам житло може надаватися незалежно від настання черговості, а також відповідно до п. 6.3 контракту, укладеного з Ф.М. 1 червня 1993 р., яким було передбачено позачергове поліпшення його житлових умов.

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 12 травня 1998 р., залишеним без зміни ухвалою судової колегії в цивільних справах Дніпропетровського обласного суду від 23 липня 1998 р., позов задоволено, у зустрічному позові відмовлено. Постановлено виселити Ф.М., Ф.П. та осіб, які разом з ними проживають, з квартири будинку по вул. Кавалерійській без надання іншого жилого приміщення.

Заступник Генерального прокурора України порушив у протесті питання про скасування всіх постановлених у справі судових рішень та направлення її на новий розгляд.

Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України визнала, що протест підлягає задоволенню, а справа — направленню на новий розгляд з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, Ф.М. перебуває з інститутом у трудових відносинах, займаючи посаду заступника директора по господарській діяльності і будівництву. У листопаді 1990 р. його із сім’єю у складі чотирьох осіб взяли на квартирний облік у загальній черзі. Згідно з умовами контракту, укладеного з Ф.М. 1 червня 1993 р., інститут зобов’язався поліпшити його житлові умови після вводу в дію жилого будинку по вул. Кавалерійській. За умовами колективного договору інститут взяв на себе зобов’язання надати 50 % уведеної в експлуатацію жилої площі позачергово висококваліфікованим спеціалістам та іншим працівникам з урахуванням їх трудового вкладу.

Спільним рішенням адміністрації і профспілкового комітету інституту від 5 липня 1996 р. № 29 Ф.М. та його сім’ї було виділено трикімнатну квартиру в будинку по вул. Кавалерійській. Рішенням виконавчого комітету від 18 жовтня 1996 р. № 221/2 зазначене спільне рішення було скасовано.

Суд цих обставин не врахував, усупереч вимогам ст. 62 ЦПК не дав належної оцінки доказам сторін і не з’ясував питання про те, чи не мав відповідач за таких обставин право на позачергове одержання житла на підставі абзацу другого п. 39* Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР (затверджені постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11 грудня 1984 р. № 470).

Посилання президії обласного суду на те, що надання Ф.М. квартири позачергово не можна вважати правильним, оскільки в спільному рішенні адміністрації і профспілкового комітету інституту від 5 липня 1996 р. немає вказівки на виділення йому житла згідно з умовами контракту, не грунтуються на законі.

Постановлюючи рішення про задоволення позовних вимог і виселення відповідачів зі спірної квартири, суд не звернув уваги на те, що виконавчий комітет не наділений правом скасовувати спільні рішення адміністрації та профспілкового комітету про надання житла.

Не можна визнати достатньо обгрунтованим і висновок суду про те, що рішення адміністрації і профспілкового комітету інституту в частині надання житла Ф.М. є незаконним, тому що відповідач не виписався з двокімнатної квартири, оскільки такі дії він мав виконати після затвердження виконавчим комітетом рішення про надання житла і видачі йому ордера.

Дійшовши висновку про виселення відповідачів без надання іншого житла, суд не врахував, що до вселення в спірну квартиру відповідачі користувалися двокімнатною квартирою по пр. Кірова, яку було передано на повторне заселення військовій частині (нині там проживає військовослужбовець).

Оскільки рішення суду постановлене з порушенням норм матеріального і процесуального права, його не можна вважати законним та обгрунтованим.

Судова колегія в цивільних справах Дніпропетровського обласного суду і президія цього суду не взяли до уваги зазначені недоліки.

Виходячи з наведеного судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України протест заступника Генерального прокурора України задовольнила, постановлені у справі рішення скасувала і направила її на новий розгляд до суду першої інстанції.
______________________________________
* В редакції постанови від 28 січня 1988 р. № 24.
© 2018. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком