ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
65. Щодо особи, яка підлягала звільненню за амністією від частини покарання, не відбутої за попереднім вироком, безпідставно застосовано ст. 43 КК України 1960 р. при вирішенні питання про призначення покарання за новим вироком
 
 
Вироком Фастівського міського суду Київської області від 10 листопада 1998 р. С. засуджено за ч. 3 ст. 140 КК 1960 р. на чотири роки позбавлення волі з конфіскацією всього майна. На підставі ст. 43 того ж Кодексу до цього покарання частково приєднано покарання, не відбуте за попереднім вироком того ж суду від 6 липня 1995 р., і йому остаточно визначено чотири роки шість місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна. У касаційному порядку справа не розглядалась. С. визнано винуватим у тому, що він 2 серпня 1998 р. у нетверезому стані проник до будинку і викрав звідти майно потерпілої З. на суму 1 тис. 477 грн.
Постановою Фастівського міського суду Київської області від 12 липня 2001 р. С. відмовлено в задоволенні скарги про застосування щодо нього Закону від 26 червня 1997 р. № 401/97-ВР «Про амністію з нагоди першої річниці Конституції України» (далі — Закон), оскільки на момент прийняття цього рішення він не відбував реально покарання за попереднім вироком, а був умовно-достроково звільнений від нього. У клопотанні С. порушив питання про зміну вироку від 10 листопада 1998 р. та виключення з нього рішення суду про призначення йому покарання за правилами ст. 43 КК, посилаючись на те, що суд замість застосування акта амністії та звільнення його від покарання за попереднім вироком безпідставно приєднав невідбуту частину цього покарання до покарання за новим вироком.

У поданні п’яти суддів Верховного Суду України наведено підстави для зміни вироку суду першої інстанції та скасування судового рішення про відмову С. у застосуванні акта амністії. Оскільки попереднім вироком С. було засуджено за ч. 2 ст. 215 КК 1960 р. (злочин, вчинений через необережність) і після фактичного відбуття половини призначеного строку він був умовно-достроково звільнений від невідбутої частини покарання, то згідно зі ст. 4 Закону його слід було звільнити від цієї частини покарання, а не приєднувати її до покарання за новим вироком. Перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи засудженого, судді Судової палати у кримінальних справах та Військової судової колегії Верховного Суду України задовольнили клопотання.

Обгрунтовано визнавши С. винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 140 КК, суд, як видно з вироку, припустився помилки при призначенні йому покарання за правилами ст. 43 КК. Урахувавши, що винний був засуджений вироком Фастівського міського суду Київської області від 6 липня 1995 р. за ч. 2 ст. 215 КК на три роки шість місяців позбавлення волі, а постановою Кагарлицького районного суду тієї ж області від 3 червня 1997 р. його було умовно-достроково звільнено від покарання на один рік вісім місяців двадцять один день, Фастівський міський суд прийняв рішення застосувати ст. 43 КК і до покарання, призначеного С. за новим вироком (чотирьох років позбавлення волі з конфіскацією всього майна), частково приєднав покарання за попереднім вироком (шість місяців позбавлення волі), остаточно визначивши йому покарання у виді позбавлення волі строком чотири роки шість місяців з конфіскацією всього майна.

Постановою цього ж суду від 12 липня 2001 р. С. відмовлено в задоволенні скарги про застосування акта амністії та звільнення від покарання, призначеного за попереднім вироком. З такими висновками суду та прийнятими рішеннями погодитись не можна. Згідно зі ст. 4 Закону особи, які засуджені до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності, і на день набрання чинності Законом відбули не менше третини призначеного строку покарання, звільняються від останнього. Із матеріалів справи вбачається, що вироком Фастівського міського суду від 6 липня 1995 р. С. був засуджений за злочин, учинений з необережності, до позбавлення волі і після фактичного відбуття половини призначеного строку покарання умовно-достроково звільнений на підставі ст. 52 КК 1960 р. Тобто на момент набрання чинності Законом С. вважався особою, яка підпадала під дію ст. 4 цього Закону і підлягала звільненню від частини покарання, не відбутої за попереднім вироком. На цю обставину суд уваги не звернув і, неправильно витлумачивши зміст зазначеної норми Закону, безпідставно призначив С. покарання за двома вироками замість застосування щодо нього акта амністії та звільнення від покарання за попереднім вироком. За таких обставин Верховний Суд України визнав, що вирок Фастівського міського суду в цій частині, так само як і наступне рішення цього суду про відмову в застосуванні акта амністії щодо С., є незаконним.

У зв’язку з наведеним вирок змінено — з нього виключено вказівку суду про застосування щодо С. ст. 43 КК. Постанову Фастівського міського суду від 12 липня 2001 р. скасовано і на підставі ст. 4 Закону С. звільнено від невідбутої частини покарання, призначеного вироком того ж суду від 6 липня 1995 р. за ч. 2 ст. 215 КК. Оскільки С. відбув покарання, призначене йому вироком від 10 листопада 1998 р., його з-під варти звільнено.

© 2018. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком