ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
Власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір із підстав, передбачених п. 4 ст. 40 КЗпП України, не пізніше ніж через місяць із дня одержання на це згоди профспілкового органу. Місячний строк на застосування звільнення як заходу дисциплінарного стягнення, що обчислюється з дня виявлення проступку, може бути продовжено лише на кількість днів звільнення працівника від роботи у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю або перебуванням його у відпустці в цей період
 
 
У лютому 1997 р. С. пред’явила до Львівського технікуму механічної обробки деревини позов про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. Позивачка зазначала, що вона працювала в названому навчальному закладі на посаді викладача і наказом від 9 січня 1997 р. № 3 її було звільнено з роботи за п. 4 ст. 40 КЗпП за прогул, який мав місце 30 серпня 1996 р. Посилаючись на те, що її звільнення з роботи було проведено з порушенням трудового законодавства, С. просила про задоволення своїх вимог.
Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 23 травня 1997Кр., залишеним без зміни ухвалою судової колегії в цивільних справах Львівського обласного суду від 21 липня того ж року, в позові було відмовлено.

Постановою президії Львівського обласного суду від 9 грудня 1998 р. протест заступника Голови Верховного Суду України на зазначені судові рішення було залишено без задоволення.

Заступник Голови Верховного Суду України у новому протесті порушив питання про скасування постановлених у справі судових рішень у частині відмови в поновленні С. на роботі та стягненні заробітної плати за час вимушеного прогулу і направлення справи на новий розгляд. Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України протест задовольнила з таких підстав.

Згідно з ч. 3 ст. 43 КЗпП власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір не пізніше ніж через місяць із дня одержання згоди профспілкового органу. Як вбачається з матеріалів справи, згоду на звільнення С. профспілковий комітет дав 29 листопада 1996 р., а наказ про її звільнення було видано лише 9 січня 1997 р., тобто після закінчення місячного строку. Районний суд на цю обставину уваги не звернув і на порушення ч. 4 ст. 43 КЗпП не перевірив, чи було одержано в межах місячного терміну згоду профспілкового комітету на звільнення С. на час видання зазначеного наказу.

Крім того, відповідно до вимог ст. 148 КЗпП адміністрація вправі була звільнити С. не пізніше ніж через один місяць із дня виявлення проступку.

Визнавши законність дисциплінарного стягнення, накладеного на С. майже через п’ять місяців після вчинення проступку, районний суд послався на те, що вона постійно перебувала на лікарняному і тому встановлений ст. 148 КЗпП місячний строк порушений не був. Заперечень позивачки з цього приводу до уваги не взято і первинні документи з обліку робочого часу та оплати праці (які могли б підтвердити або спростувати її доводи) не витребувано й не досліджено.

Залишились належним чином не перевіреними також доводи позивачки про те, що її відсутність на роботі 30 серпня 1996 р. пов’язана з поважними причинами.

За наявності таких недоліків судові рішення не можуть залишатися в силі і підлягають скасуванню. При новому розгляді справи суду необхідно врахувати наведене, вжити всіх передбачених законом заходів до всебічного, повного й об’єктивного з’ясування її дійсних обставин, прав та обов’язків сторін і залежно від установленого вирішити спір.

Враховуючи наведене і керуючись статтями 336—338 ЦПК, судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України протест заступника Голови Верховного Суду України задовольнила, всі постановлені у справі рішення скасувала і направила її на новий розгляд.

© 2018. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком