ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
15. Договір дарування сертифіката на право на земельну частку (пай) за своїми правовими наслідками не є тотожним договору дарування земельної ділянки
 
 

У вересні 2000 р. ЗАТ «Березіно» (далі — ЗАТ) звернулося в суд із позовом до К. про стягнення з нього 35 тис. 800 грн. у рахунок відшкодування вартості зібраного відповідачем врожаю, що належав товариству.

Рішенням Тарутинського районного суду Одеської області від 13 серпня 2001 р. позов задоволено частково. Судова палата у цивільних справах Апеляційного суду Одеської області ухвалою від 15 листопада 2001 р. зазначене рішення суду першої інстанції скасувала та постановила нове рішення, яким ЗАТ відмовлено у позові до К. про стягнення грошової суми.

У касаційній скарзі ЗАТ просить скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення представника позивача, проаналізувавши матеріали справи та перевіривши доводи касаційної скарги, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення апеляційного суду — скасуванню в частині постановлення нового рішення, а справа — направленню на новий розгляд до суду першої інстанції з таких підстав.

Суд встановив, і це не оспорюється сторонами, що восени 1999 р. у зв’язку з відсутністю заяв про виділення земельних паїв від членів ЗАТ з масиву земель, переданих у колективну власність, поля були засіяні озимими культурами. У січні 2000 р. відповідач К. за договорами дарування став власником сертифікатів на право на земельні частки (паї) загальною площею 41,38 гектара. У натурі земельну ділянку було виділено 28 квітня 2000 р. Частина виділеної ділянки виявилася під посівами, врожай з яких К. зібрав та присвоїв. Дату отримання відповідачем правовстановлюючих документів на земельну ділянку суд не встановив.

Задовольняючи позов про стягнення з відповідача на користь ЗАТ вартості зібраного врожаю, суд першої інстанції виходив з того, що К. протиправно присвоїв собі врожай КСП, частина якого повинна передаватися в рахунок виплати майнових паїв колишнім членам КСП.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції і постановляючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що відповідач за договором дарування від 18 квітня 2000 р. отримав земельну ділянку площею 7,49 гектара, а тому правомірно зібрав вирощений на ній врожай і не міг цим заподіяти позивачеві матеріальну шкоду.

Однак Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України з таким висновком апеляційної інстанції не погодилася, оскільки було порушено вимоги статей 202, 202-1, 203 ЦПК. Зокрема, вказавши на правомірність збирання відповідачем врожаю з нібито подарованої йому земельної ділянки площею 7,49 гектара, апеляційний суд не навів доказів на підтвердження факту дарування земельної ділянки і не зазначив, як бути з урожаєм, вирощеним на решті площі (приблизно 33,89 гектара).

Помилково ототожнюючи дарування сертифікатів на право на земельні частки (паї) із земель, переданих у колективну власність, з даруванням конкретних земельних ділянок, апеляційний суд неправильно визначив і правовідносини, які виникли між учасниками цих угод і КСП щодо землеволодіння та права на врожай.

Оскільки суд першої інстанції, вирішуючи спір, не з’ясував у повному обсязі площу земельної ділянки, яка була засіяна озимими, і не визначив правильно правовідносини, що виникли між сторонами, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України рішення судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Одеської області від 15 листопада 2001 р. в частині скасування рішення суду першої інстанції залишила без зміни, а в частині постановлення нового рішення скасувала і направила справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

© 2018. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком