ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
46. Оскільки факт порушення юридичною особою норм регулювання обігу готівки за чинним законодавством України не є адміністративним правопорушенням, то податкові органи обгрунтовано застосували до юридичної особи штрафні санкції, передбачені Указом Президента України від 12 червня 1995 р. № 436/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки»
 
 
У жовтні 2000 р. ЗАТ «Валентина» (далі — ЗАТ) звернулося до Арбітражного суду Донецької області із позовом до Красноармійської об’єднаної державної податкової інспекції (далі — ОДПІ) про визнання недійсними рішень відповідача від 22 травня 2000 р. № 51-23-1-114-00376219 щодо стягнення 34 тис. 145 грн. штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки та № 50-23-1-114-00376219 в частині стягнення донарахованого податку на прибуток на дебіторську заборгованість у сумі 29 тис. 100 грн., а також фінансових санкцій від суми донарахованого податку. Позовні вимоги обгрунтовувалися тим, що рішення ОДПІ не відповідають положенням Конституції, нормам Закону від 28 грудня 1994 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закону від 4 грудня 1990 р. № 509-XII «Про державну податкову службу в Україні».
Рішенням Арбітражного суду Донецької області від 19 грудня 2000 р. в задоволенні позову відмовлено.

Постановою голови Арбітражного суду Донецької області від 13—19 березня 2001 р. про перевірку зазначеного рішення в порядку нагляду його залишено без зміни.

Рішення та постанова мотивовані тим, що позивач, порушивши підпункти 5.2.8 та 5.3.9 ст. 5 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств», включив до валових витрат не підтверджену відповідними документами дебіторську заборгованість у сумі 29 тис. 100 грн., щодо якої він не вживав заходів стягнення. Крім того, ЗАТ перевищило строки використання виданої під звіт готівки та встановленого ліміту залишку готівки, за що передбачена відповідальність згідно з Указом Президента України від 12 червня 1995 р. № 436-95 (в редакції Указу від 11 травня 1999 р. № 491/99) «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки». Тому рішення ОДПІ є правомірними.

Постановою Вищого господарського суду України від 28 вересня 2001 р. рішення від 19 грудня 2000 р. та постанову від 13—19 березня 2001 р. Арбітражного суду Донецької області в частині відмови в задоволенні позову ЗАТ до ОДПІ про визнання недійсним рішення від 22 травня 2000 р. № 51-23-1-114-00376219 скасовано і визнано це рішення ОДПІ недійсним. У решті рішення від 19 грудня 2000 р. та постанову від 13—19 березня 2001 р. Арбітражного суду Донецької області залишено без зміни.

Зазначена постанова Вищого господарського суду України обгрунтована тим, що згідно з п. 22 ст. 92 Конституції виключно законами України визначаються, зокрема, дії, які є адміністративними правопорушеннями. Відносини, котрі виникають у зв’язку з використанням готівкових коштів господарюючими суб’єктами, належать до адміністративних, а правопорушення у цій сфері — до адміністративних правопорушень. Тому в арбітражного суду не було правових підстав для застосування при вирішенні цього спору іншого нормативного акту, ніж закон України.

Ухвалою Верховного Суду України від 26 лютого 2002 р. за касаційною скаргою ОДПІ порушено провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 28 вересня 2001 р. При цьому у скарзі містяться посилання на неправильне застосування норм матеріального права, порушення процесуального права та невідповідність оскарженої постанови положенням Конституції і рішенню Конституційного Суду від 30 травня 2001 р. № 7-рп/2001.

Верховний Суд України касаційну скаргу задовольнив з таких підстав.

Факти порушень позивачем порядку ведення касових операцій встановлені судом першої інстанції і не заперечувалися сторонами спору.

Вищий господарський суд України, частково скасовуючи рішення від 19 грудня 2000 р. та постанову від 13—19 березня 2001 р. Арбітражного суду Донецької області і визнаючи недійсним рішення заступника начальника ОДПІ від 22 травня 2000 р. № 51-23-1-114-00376219, послався на те, що згідно з п. 22 ст. 92 Конституції виключно законами України визначаються, зокрема, дії, що є адміністративними правопорушеннями. Правопорушення, що виникають у сфері використання готівкових коштів господарюючими суб’єктами, належать до адміністративних правопорушень. Тому арбітражний суд не мав правових підстав для застосування при вирішенні цього спору іншого нормативного акта, ніж закон України.

Проте Вищий господарський суд України не навів законних підстав для висновку про те, що перевищення встановленого ліміту залишку готівки в касі та інші порушення норм з регулювання обігу готівки, які допустило ЗАТ, є адміністративними правопорушеннями.

У розглянутому випадку мали місце факти недотримання суб’єктом господарювання фінансової дисципліни, яка контролюється органами державної податкової служби.

Згідно зі ст. 9 КпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність. Іншого закону, що визначав би поняття адміністративного правопорушення, в Україні немає.

КпАП встановлено, що суб’єктом адміністративного проступку можуть бути лише фізичні особи. Це підтверджено рішенням Конституційного Суду України від 30 травня 2001 р. № 7-рп/2001 у справі № 1-22/2001 за конституційним зверненням ВАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» щодо офіційного тлумачення положень п. 22 ст. 92 Конституції, частин 1, 3 ст. 2 та ч. 1 ст. 38 КпАП. У розглянутому випадку норми з регулювання обігу готівки порушені юридичною особою — ЗАТ. При цьому слід врахувати, що дія п. 22 ст. 92 Конституції обмежена виключно забороною визначати діяння, що є адміністративними правопорушеннями, і відповідальність за них іншими, крім законів, нормативно-правовими актами.

Таким чином, немає підстав вважати, що Указ Президента України від 12 червня 1995 р. № 436/95 не підлягає застосуванню на підставі п. 1 «Перехідних положень» Конституції як такий, що суперечить п. 22 ст. 92 Конституції, оскільки факт порушення юридичною особою норм регулювання обігу готівки за чинним законодавством України не є адміністративним правопорушенням.

Відповідно до пунктів 7, 8 ст. 11 Закону «Про державну податкову службу в Україні» цим органам надано право застосовувати до підприємств, установ, організацій і громадян фінансові санкції у порядку та розмірах, встановлених законодавством, а також стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми недоїмки, пені та штрафних санкцій у порядку, передбаченому законами України. Отже, відповідач діяв у межах наданих законодавством повноважень, і його рішення від 22 травня 2000 р. № 51-23-1-114-00376219 про стягнення 34 тис. 145 грн. штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки є обгрунтованим.

За таких обставин Верховний Суд України постанову Вищого господарського суду України від 28 вересня 2001 р. в частині скасування рішення від 19 грудня 2000 р. та постанови від 13—19 березня 2001 р. Арбітражного суду Донецької області в частині відмови в задоволенні позову ЗАТ до ОДПІ про визнання недійсним рішення від 22 травня 2000 р. № 51-23-1-114-00376219 і визнання недійсним цього рішення ОДПІ скасував. У решті постанову Вищого господарського суду України від 28 вересня 2001 р. та в повному обсязі рішення від 19 грудня 2000 р. і постанову від 13—19 березня 2001 р. Арбітражного суду Донецької області залишив без зміни.

_________________________________________________________

* У зазначеній редакції названий Порядок діяв на час виникнення спірних правовідносин. Нині Порядок чинний у редакції наказу ДПА України та ДКУ від 21 трвня 2001 р. № 200/86.

© 2018. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком