ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
13. Набуте товариством з обмеженою відповідальністю в результаті підприємницької діяльності майно є власністю товариства, а не спільною частковою власністю його учасників, тому при продажу майна товариством як його власником учасник товариства не вправі вимагати визнання недійсним договору купівлі-продажу майна і переведення на нього прав та обов’язків покупця за договором з підстав порушення його права власності на відчужене майно
 
 

У листопаді 2001 р. Ш. пред’явив позов до ТОВ «Спортінг» (далі — ТОВ), малого підприємства «Латекс» (далі — МП), треті особи — К.І., К.Я., про визнання договору купівлі-продажу недійсним та переведення прав і обов’язків покупця. Позивач зазначав, що є співзасновником ТОВ, у статутному фонді якого йому належить 15 %. Посилаючись на те, що вбудоване приміщення магазину (загальною площею 194,4 кв. метра), розташованого у м. Ужгороді, належало на праві спільної колективної власності ТОВ і було продано 13 липня

2001 р. МП, він просив (з підстав, передбачених статтями 48, 114, 115 ЦК) визнати цей договір купівлі-продажу недійсним у частині продажу 29,2 кв. метра площі магазину, що становить 15 %, належних йому у статутному фонді, поновити його право власності на ці 15 % площі спірного приміщення, вирішити питання про виділ частки зі спільної власності та перевести на нього всі права й обов’язки покупця за договором.

Рішенням Ужгородського міського суду від 21 січня 2002 р. в задоволенні позову Ш. відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 14 травня 2002 р. зазначене рішення змінено: постановлено визнати укладений договір купівлі-продажу в частині відчуження 29,2 кв. метра площі магазину недійсним і передати цю частину приміщення Ш. На користь МП з ТОВ стягнуто 7 тис. 986 грн. — на відшкодування вартості переданої Ш. частки приміщення. В частині позову про перевід на Ш. прав і обов’язків покупця на 85 % площі приміщення магазину відмовлено.

У касаційній скарзі ТОВ просить скасувати ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 14 травня 2002 р. як постановлену з істотними порушеннями норм матеріального та процесуального права і залишити в силі рішення Ужгородського міського суду від 21 січня 2002 р.

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України, ознайомившись із матеріалами справи, вважає за необхідне задовольнити касаційну скаргу з таких підстав.

Визнаючи договір купівлі-продажу магазину в м. Ужгороді, укладений 13 липня 2001 р. між ТОВ та МП, недійсним у частині відчуження приміщення площею 29,2 кв. метра і передаючи його Ш., апеляційний суд виходив із того, що це приміщення зборами засновників раніше було передано в користування позивача і тому не підлягало реалізації. Проте такий висновок апеляційного суду є результатом неправильного тлумачення чинного законодавства.

Згідно з положеннями ст. 12 Закону від 19 вересня 1991 р. № 1576-XII «Про господарські товариства» саме товариство, а не його учасники, є власником майна, набутого в результаті підприємницької діяльності на підставах, не заборонених законом.

Як вбачається зі свідоцтва від 26 квітня 2001 р. № 256, на підставі укладеного договору купівлі-продажу від 30 січня 2001 р. № 359 єдиним власником спірного приміщення є ТОВ.

Відповідно до вимог ст. 4 Закону від 7 лютого 1991 р. № 697-XII «Про власність» саме власник вправі вчинити щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону.

Уклавши договір купівлі-продажу нежилого приміщення з МП, ТОВ вправі було розпорядитися належним йому майном на власний розсуд.

Оскільки Ш. не є власником нежилого приміщення, яке було предметом угод, і відповідно його права при укладенні договору купівлі-продажу порушені не були, Ужгородський міський суд обгрунтовано постановив рішення про відмову в задоволенні заявленого позову.

Необгрунтовано змінивши постановлене відповідно до закону рішення суду першої інстанції та передавши Ш. частину нежилого приміщення площею 29,2 кв. метра, апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

У зв’язку з викладеним Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України, керуючись ст. 334 ЦПК, ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 14 травня 2002 р. скасувала і залишила в силі рішення Ужгородського міського суду від 21 січня 2001 р.

© 2018. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком