ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
9-2001. Власник частини будинку користується передбаченим ст. 114 ЦК України правом привілеєвої купівлі іншої частини цього будинку в тому разі, коли його частини є частками, належними учасникам спільної власності на будинок, володіння, користування і розпорядження яким здійснювалося за їх згодою
 
 
У лютому 1999 р. П.В. звернувся в суд із позовом до Львівської фармацевтичної бази, а також до М.Б. про визнання договору купівлі-продажу недійсним та перевід прав покупця. Позивач зазначав, що він є власником 54/100 жилого будинку в м. Кременці, співвласником цього будинку є фармацевтична база. 6 листопада 1998 р. свою частку фармацевтична база продала М.Б., порушивши передбачене ст. 114 ЦК право привілеєвої купівлі частки в спільній власності. Посилаючись на зазначене, позивач просив визнати недійсним договір купівлі-продажу частки будинку та перевести на нього права й обов’язки покупця.
Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 6 квітня 1999 р., залишеним без зміни ухвалою судової колегії в цивільних справах Тернопільського обласного суду від 27 липня 1999 р., постановлено перевести право покупця за угодою від 6 листопада 1998 р. № 652 на П.В., визнавши за ним право власності на 46/100 зазначеного будинку, де розташоване приміщення аптеки, стягнувши з нього на користь М.Б. 5 тис. 856 грн.

Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті питання про скасування цих судових рішень.

Заслухавши доповідача і висновок прокурора, який підтримав протест, та розглянувши матеріали справи, президія Львівського обласного суду дійшла висновку, що протест підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд виходив із того, що зазначений будинок перебував у спільній власності позивача і фармацевтичної бази, при продажу своєї частки відповідач порушив право привілеєвої купівлі позивачем цієї частки.

Проте з таким висновком погодитись не можна.

Згідно зі ст. 113 ЦК володіння, користування і розпорядження майном при спільній частковій власності провадиться за згодою всіх учасників, а за відсутності згоди спір вирішується судом.

Статтею 114 ЦК передбачено, що при продажу частки в спільній власності сторонній особі решта учасників спільної часткової власності має право привілеєвої купівлі цієї частки за тією ціною, за якою вона продається, і на інших рівних умовах, крім випадку продажу з прилюдних торгів.

Із матеріалів справи вбачається, що в цьому двоповерховому будинку є такі об’єкти нерухомого майна: квартира (2-й поверх), магазин площею 17,8 кв. метра (1-й поверх) та аптека площею 50,5 кв. метра (1-й поверх). Позивачеві на праві власності належать квартира та магазин.

Власником приміщення аптеки була фармацевтична фірма «Львівська аптечна база», яка 6 листопада 1998 р. продала аптеку М.Б. У технічному паспорті будинку, що знаходиться у власності П.В. та П.О., приміщення аптеки не значиться.

Відповідно до п. 1.5 Правил державної реєстрації об’єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб (затверджені наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 р. № 56*, реєструються окремо вбудовані в жилі будинки нежилі приміщення (як частини цього будинку).

Суд належним чином не перевірив, чи брав участь позивач у володінні і користуванні аптекою, продаж якої він оспорює, хоча з’ясування цього питання має істотне значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин рішення суду не можна визнати таким, що відповідає вимогам ст. 202 ЦПК.

Судова колегія обласного суду, залишаючи рішення без зміни, на порушення вимог статей 310, 318 ЦПК не взяла до уваги вказані недоліки та в ухвалі не зазначила, якими конкретними даними спростовуються доводи позивача.

Враховуючи наведене, президія Тернопільського обласного суду протест заступника Голови Верховного Суду України задовольнила, рішення Кременецького районного суду та ухвалу судової колегії в цивільних справах Тернопільського обласного суду скасувала і направила справу на новий розгляд.

_________________________________________

*Зазначені Правила втратили чинність на підставі наказу Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 9 червня 1998 р. (яким було затверджено Iнструкцію про порядок державної реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб), однак діяли на час виникнення правовідносин.

© 2018. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком