ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
2001-82. Оскільки відносини по проходженню служби в податковій міліції не є трудовими, скарга на наказ Державної податкової адміністрації України про звільнення з цієї служби підлягає вирішенню не на підставі законодавства про працю, а відповідно до правил, передбачених гл. 31-А ЦПК України, Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР та Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ, інших нормативно-правових актів про ці органи
 
 
Наказом в. о. Голови Державної податкової адміністрації України в Автономній Республіці Крим (далі — ДПАУ в АРК) від 28 грудня 1998 р. № 163-о/с прапорщик податкової міліції, старший інспектор канцелярії Управління податкової міліції Г. з 31 грудня того ж року була звільнена в запас зі служби за підпунктом «є» п. 63 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР (затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 р. № 114; далі — Положення).

У січні 1999 р. Г. звернулася в суд зі скаргою про визнання цього наказу незаконним, його скасування та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, посилаючись на те, що її звільнено зі служби безпідставно.

Рішенням Верховного суду АРК від 1 червня 2000 р. скаргу Г. задоволено. Визнано незаконним і скасовано зазначений наказ про звільнення Г. в запас і поновлено її на службі в органах податкової міліції. Стягнуто з ДПАУ в АРК на користь Г. заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 2 тис. 463 грн. та 24 грн. державного мита. Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення Г. на службі в органах податкової міліції і стягнення на її користь заробітної плати за один місяць у розмірі 140 грн.

У касаційній скарзі ДПАУ в АРК порушено питання про скасування рішення суду із посиланням на те, що обставини справи були з’ясовані неповно, а зібраним доказам не було дано належної оцінки.

Заслухавши доповідача та перевіривши матеріали справи, судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу частково задовольнила з таких підстав.

Ігнорування вимог Інструкції по забезпеченню режиму секретності, що призвело до втрати службових документів. З таких же підстав було звільнено зі служби в запас і начальника цієї канцелярії прапорщика К., з вини якої й були втрачені службові документи. Наведене підтверджується висновком по матеріалахслужбового розслідування за фактом втрати службових документів, постановою слідчого відділу Головного управління Служби безпеки України в АРК від 28 січня 2000 р. про відмову в порушенні кримінальної справи щодо К. за ч. 4 ст. 6 КПК.

Достовірних доказів на підтвердження того, що службові документи були втрачені з вини Г., суду надано не було. Немає в наказах і посилання на які-небудь інші порушення Г. трудової дисципліни, що могли бути підставою для її звільнення.

За таких обставин суд правильно дійшов висновку про те, що Г. було звільнено зі служби в запас за підпунктом «є» п. 63 Положення незаконно.

Проте, розглядаючи скаргу Г., суд помилково послався в рішенні на норми трудового законодавства — статті 147, 149, 233, 236 КЗпП. При цьому не врахував, що відповідно до п. 40 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ Української РСР (затверджений Указом Президії Верховної Ради УРСР від 29 липня 1991 р. № 1368-XII) скарги рядового або начальницького складу цих органів на незаконність їх звільнення зі служби вирішуються в порядку, встановленому для розгляду скарг на дії чи бездіяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних, посадових і службових осіб у сфері управлінської діяльності, які порушують права та свободи громадян.

Порядок, установлений КЗпП для розгляду індивідуальних трудових спорів, і норми законодавства про працю, що регулюють припинення трудових відносин, до правовідносин по проходженню служби в податковій міліції не застосовуються. Останні регулюються зазначеним Дисциплінарним статутом, Положенням, іншими актами законодавства про ці органи.

Відповідно до вимог ст. 2487 ЦПК при встановленні обгрунтованості скарги Г. суд повинен був не скасовувати наказ про її звільнення зі служби в запас і поновлювати на службі в органах податкової міліції, а визнати наказ неправомірним і зобов’язати Голову ДПАУ в АРК поновити її на службі. У зв’язку з цим рішення суду в частині скасування наказу і поновлення Г. на службі в органах податкової міліції підлягає зміні.

Відповідно до п. 12 Положення особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ одержують грошове і речове забезпечення за нормами, встановленими законодавством. Суд, зобов’язуючи Голову ДПАУ в АРК поновити Г. в органах податкової міліції, одночасно повинен був зобов’язати виплатити їй грошове та речове забезпечення за встановленими нормами за час вимушеного прогулу, а не стягувати середню заробітну плату. Тому і в цій частині рішення підлягає зміні виключила з його мотивувальної частини посилання на норми трудового законодавства, а резолютивну частину виклала в новій редакції, визнавши зазначений наказ про звільнення Г. зі служби в запас за підпунктом «є» п. 63 Положення неправомірним і зобов’язавши Голову ДПАУ в АРК поновити Г. на посаді та в органах податкової міліції і сплатити їй грошове й речове забезпечення за встановленими законодавством нормами за час вимушеного прогулу.
© 2018. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком