ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
40. Суд першої інстанції помилково дійшов висновку про те, що умисне вбивство на замовлення вчинене у складі організованої групи
 
 

Вироком Апеляційного суду Полтавської області від 26 вересня 2003 р. Л. та А. засуджено за ст. 15, ч. 3 ст. 28, пунктами 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 28, пунктами 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК і за сукупністю злочинів — відповідно на 15 та 12 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, а Є. — ще й за ч. 1 ст. 263 цього Кодексу і за сукупністю злочинів — на 15 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна. Суд визнав, що Л. у першій половині вересня 2002 р. замовив А. та Є. за 2 тис. доларів США вбивство свого вітчима М. Останні погодилися, і вони втрьох, розподіливши функції, зорганізувались у стійке об’єднання — організовану групу.

17 вересня 2002 р. вони заманили М. до гранітного кар’єру, де Є. із засідки двічі вистрелив у потерпілого з мисливської рушниці, але поранений М. зумів утекти. 25 жовтня 2002 р. Є. виготовив із цієї рушниці обріз, який зберігав і носив при собі. Наступного дня А. і Є. за попередньою змовою, на виконання замовлення Л., під’їхали до будинку М., де Є. двома пострілами з обрізу вбив потерпілого. У касаційних скаргах засуджені та їх захисники, заперечуючи існування організованої групи, просили вирок скасувати у зв’язку з неповнотою досудового і судового слідства. Перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, наведені у касаційних скаргах, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України частково задовольнила ці скарги з таких підстав.

Висновки суду про те, що Л. замовив убивство М., а Є. з А. після невдалої спроби вбили потерпілого, грунтуються на доказах, які належно перевірені й детально викладені у вироку. З’ясовуючи зміст і спрямованість умислу засуджених, суд, як видно з вироку, врахував усі дані, які характеризували стосунки Л. із потерпілим, а так само поведінку всіх засуджених до, під час та після вчинення злочинних дій. Привертає увагу те, що впродовж досудового слідства на неодноразових допитах і під час відтворення обстановки й обставин події кожен із засуджених, по-своєму відтворюючи деталі вчиненого, наводив такі дані щодо своєї участі, якими, по суті, доповнював інших і в такий спосіб викривав співучасників та одночасно самого себе у вчиненні злочину.

Враховуючи наведене й те, що показання Л., Є., та А. відзначалися послідовністю і відповідали іншим об’єктивним доказам, рішення суду про покладення зазначених показань в основу вироку є обгрунтованим. Показання засуджених зводилися до того, що саме Л. замовив Є. й А. вбивство М. і пообіцяв їм винагороду в розмірі 2 тис. доларів США. Був розроблений відповідний план з урахуванням інформації Л. щодо характеру роботи потерпілого та маршруту його пересування. Є. придбав рушницю, на А. покладалося забезпечення транспортом. Після замаху на М. на території кар’єру вони план змінити і розправу над потерпілим вчинили неподалік від його будинку. В той момент, коли М. вийшов на подвір’я і прямував до свого авто, Є. з близької відстані декілька разів вистрелив у нього з обрізу й убив його.

Достовірність цих показань підтверджується даними, які містяться у протоколах огляду місць подій, відтворення обстановки й обставин подій на території кар’єру і біля помешкання потерпілого, а також у висновках судово-медичної експертизи щодо кількості, характеру та локалізації тілесних ушкоджень, виявлених на трупі потерпілого. Таким чином, наведені у скаргах твердження про те, що показання Л., Є. та А. на досудовому слідстві не відповідають дійсності, оскільки засуджені змушені були обмовити себе й інших під тиском працівників органів слідства, є необгрунтованими.

Ці доводи засуджених і захисників аналогічні їх показанням у судовому засіданні, були предметом перевірки, але свого підтвердження не знайшли. При цьому суд звернув увагу на те, що викривальні показання засуджені давали і на допитах за участю своїх захисників, і під час відтворення обстановки й обставин події в присутності понятих, тобто в умовах, коли будь-який тиск на них з боку працівників органів досудового слідства виключався. Оцінюючи суб’єктивну сторону складів злочинів, суд послався на те, що Л., будучи зацікавленим у смерті М., доручив Є. й А. вбити потерпілого за винагороду, а ті, погодившись із цією пропозицією замовника, після невдалої спроби позбавили М. життя. Отже, суд мав підстави для висновку про наявність угоди між цими особами, яка й визначала їх злочинну поведінку.

Що ж стосується висновку суду про те, що засуджені зорганізувалися в організовану групу для вчинення цього злочину і діяли в її складі, то з ним погодитись не можна. Судом установлено, що Л. дійсно давав Є. й А. гроші на виконання злочину, інформував їх про характер роботи потерпілого і маршрути його пересування, а також розробив план виконання замовлення. Проте зазначені обставини самі по собі не можуть бути ознаками такої форми співучасті, як організована група. У цьому випадку вони лише характеризують угоду як форму попереднього порозуміння між замовником і виконавцями умисного вбивства, передбаченого п. 11 ч. 2 ст. 115 КК.

Відповідно до ч. 3 ст. 28 КК, злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо її учасники зорганізувались у стійке об’єднання попередньо, тобто ще до моменту виконання об’єктивної сторони конкретного злочину. Суд же таких даних у вироку не навів. Немає їх і в матеріалах справи. Суд встановив, що саме Є. й А., давши згоду на виконання вбивства потерпілого за винагороду, попередньо узгоджували один з одним свої дії і в такий спосіб в обох випадках діяли вдвох; роль же Л. обмежувалася замовленням убивства та розробленням плану виконання цього замовлення. За таких обставин злочинні дії Є. й А. як співвиконавців убивства слід кваліфікувати за пунктами 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК, а Є. — ще й за ч. 1 ст. 263 КК; дії ж Л. (замовника) потрібно розцінювати як організацію вчинення злочинів і кваліфікувати за ч. 3 ст. 27, пунктами 6, 11 та 12 ч. 2 ст. 115 КК.

Жодних даних, які б давали підстави для висновку про вчинення цих злочинів у складі організованої групи, суд не мав. Тому його посилання на ч. 3 ст. 28 КК є безпідставним і підлягає виключенню з вироку. Призначені Л., Є. та А. покарання повною мірою відповідають вимогам закону. Суд урахував характер і ступінь суспільної небезпечності дій кожного із засуджених, усі обставини, які обтяжують та пом’якшують покарання. Вважати, що зазначені у резолютивній частині вироку покарання є надмірно суворими, навіть за умови зміни кваліфікації їхніх злочинних дій, підстав немає.

Не виявлено у справі й будь-яких даних, які б свідчили про порушення органами досудового слідства чи судом норм кримінально-процесуального закону і були б підставою для скасування вироку. За таких обставин колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційні скарги засуджених та їх захисників задовольнила частково, вирок змінила, виключивши з нього висновок суду про те, що засуджені вчинили злочини у складі організованої групи, та кваліфікацію їх дій за ч. 3 ст. 28 КК, і визнала, що Є. й А. засуджені за ч. 2 ст. 15, пунктами 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 і пунктами 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК, а Є. — ще й за ч. 1 ст. 263 цього Кодексу; Л. — за ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 15, пунктами 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 і ч. 3 ст. 27, пунктами 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК та за сукупністю злочинів до раніше призначених судом покарань.

© 2018. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком