ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
Касаційну скаргу захисника про скасування вироку і закриття справи залишено без задоволення, оскільки встановлено, що під час вбивства винний не перебував у стані необхідної оборони
 
 
Вироком судової колегії в кримінальних справах Львівського обласного суду від 2 квітня 1999 р. Д.В. засуджено за п. «з» ст. 93 КК на 15 років позбавлення волі з відбуванням перших п’яти років покарання в тюрмі, а решти строку — у виправно-трудовій колонії особливого режиму.

Д.В. засуджено за те, що він, будучи визнаним особливо небезпечним рецидивістом і вчинивши раніше замах на вбивство, 7 грудня 1998 р. у своїйКквартирі, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, під час конфліктуКумисно позбавив життя Д.С., завдавши удар кухонним ножем у ділянкуКсерця.

У касаційній скарзі адвокат зазначив, що Д.В. правомірно захищався від Д.С. і протиправні дії щодо нього вчинив у стані необхідної оборони, у зв’язку з чим просив відповідно до ст. 15 КК вирок скасувати, а справу закрити на підставі п. 2 ст. 6 КПК. При цьому він послався на те, що потерпілий, маючи при собі два ножі, вчинив ряд хуліганських дій щодо Д.В., тому в засудженого були всі підстави побоюватися за своє життя.

Судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України визнала засудження Д.В. правильним виходячи з такого.

У стадії попереднього і судового слідства у справі Д.В. визнавав, що смерть Д.С. настала від заподіяного ним потерпілому ножового поранення. Разом з тим він заявляв, що це сталося після того, як Д.С. агресивно зреагував на його пропозицію залишити квартиру — нецензурно висловлювався, розкидав постільну білизну, а тому він, Д.В., злякався, що, маючи при собі два ножі, фізично сильніший Д.С. під час конфлікту може застосувати їх, і випередив його, першим завдавши Д.С. удар ножем, як йому здалося, в живіт.

За висновком судово-медичної експертизи трупа Д.С., смерть потерпілого настала від проникного поранення грудної клітки зліва з ушкодженням серця, що супроводжувалося крововиливом у навколосерцеву сумку.

При проведенні відтворення обстановки й обставин події Д.В. вказав на ніж, яким він поранив Д.С., а також продемонстрував, як саме і в яку частину тіла потерпілого він завдав удар.

Із показань свідків С., І., Д.І. видно, що 7 грудня 1998 р. вони у складі бригади швидкої медичної допомоги прибули за викликом і виявили Д.С. уже мертвим. У квартиру зайшли разом з Д.В., який заявив про вчинене ним вбивство іКвказав на ніж із дерев’яною ручкою як на знаряддя злочину.

Згідно з висновком судово-медичної експертизи речових доказів, на вилученому з місця події ножі, на який указав Д.В., а також на одягу підозрюваного й потерпілого виявлено кров, що могла походити від останнього.

Судовою медико-криміналістичною експертизою встановлено, що проникне поранення грудної клітки Д.С. могло утворитися від дії ножа, вилученого зКмісця події.

Таким чином, показання Д.В. щодо часу, місця і способу заподіяння ножового поранення потерпілому відповідають даним, які містяться у висновках згаданих експертиз, і підтверджуються показаннями свідків.

Факт настання смерті Д.С. внаслідок дій Д.В., по суті, у касаційних скаргах не оспорюється.

Разом з тим твердження Д.В. у судовому засіданні про те, що він не мав наміру вбивати Д.С., боячись розправи з його боку та побоюючись за своє життя, застосував ніж із метою захисту від протиправних дій Д.С., як і аналогічні доводи захисника в касаційній скарзі та його посилання на те, що Д.В. вчинив зазначені дії щодо потерпілого у стані необхідної оборони, не грунтуються на матеріалах справи і є безпідставними.

Стаття 15 КК передбачає право на захист не від будь-якого протизаконного вчинку, а лише від суспільно небезпечного посягання.

Як достовірно встановлено органами слідства і судом, Д.С. і Д.В. перебували у стані алкогольного сп’яніння, і між ними виник конфлікт.

Так, свідок К., котра разом із ними вживала спиртні напої, хоча й пояснювала, що через сп’яніння не пам’ятає обставин вбивства Д.С., але разом з тим підтвердила, що між Д.В. і Д.С. виникла сварка, обидва поводились агресивно, зокрема Д.В. ударив її плафоном по голові.

Сам Д.В., як убачається з його показань на стадіях попереднього й судовогоКслідства, визнавав виникнення конфлікту між ним і Д.С. на грунті ревнощівКдо К., у зв’язку з чим він запропонував їм обом залишити його квартиру, на що потерпілий зреагував агресивно, скинув з дивана постільну білизну, нецензурно лаявся, розбив люстру. При цьому Д.В. визнав, що фізичної сили до нього Д.С. не застосовував, ніяких предметів для заподіяння тілесних ушкоджень у руках не мав. Визнав він і те, що на його власну поведінку вплинув стан алкогольного сп’яніння. Таким чином, із цих показань Д.В. не випливає, що він оборонявся від Д.С.

Інших даних, які б свідчили, що потерпілий вчинив суспільно небезпечне посягання щодо Д.В., у зв’язку з чим останній міг перебувати у стані необхідної оборони, у матеріалах справи немає. Ті протизаконні дії, які, за твердженням Д.В., нібито вчинив п’яний Д.С., за своїм характером і об’єктивними проявами не можуть розцінюватись як такі, що досягли ступеня суспільної небезпечності, властивого злочину, і викликали у Д.В. стан необхідної оборони.

Таким чином, суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що Д.В. під час вбивства потерпілого не перебував у стані необхідної оборони.

Як установлено у справі, Д.В. завдав Д.С. удар ножем у ділянку серця, ушкодивши його. Тому слід визнати правильним висновок суду про вчинення Д.В. умисного вбивства потерпілого.

Суд належно оцінив усі розглянуті в судовому засіданні докази і правильно кваліфікував злочинні дії Д.В. як особи, що визнана особливо небезпечним рецидивістом і раніше вчинила замах на вбивство, за п. «з» ст. 93 КК.

Виходячи з наведеного судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України скаргу захисника залишила без задоволення, а вирок щодо Д.В.К— без зміни.

© 2018. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком