ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
Заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, які потягли смерть потерпілого, при перевищенні меж необхідної оборони підлягає кваліфікації за ст. 104 КК України
 
 
Вироком Ленінградського районного суду м. Києва від 12 жовтня 1998 р. Ш. засуджено за ч. 3 ст. 101 КК на дев’ять років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії посиленого режиму. Постановлено стягнути з нього на користь: Київського науково-практичного центру швидкої допомоги та медицини катастроф — 1 тис. 296 грн., М. — 200 грн., Л. — 2 тис. 610 грн. матеріальних збитків та 20 тис. грн. моральної шкоди.

Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Київського міського суду від 26 листопада 1998 р. вирок щодо Ш. залишено без зміни.

Ш. визнано винним у тому, що він 10 березня 1997 р., працюючи оператором на АЗС, розпочав сварку з М., під час якої ударив останнього лівою рукою по обличчю, від чого той упав на землю. М. намагався піднятися, але Ш. правою ногою завдав йому ще один удар по голові, від чого потерпілий знову впав на землю. Внаслідок цих дій М. було заподіяно черепно-мозкову травму у вигляді субдуральної гематоми на лівій півкулі головного мозку, гематоми лобної частини, що належить до тяжких тілесних ушкоджень, які потягли смерть потерпілого.

Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті питання про перекваліфікацію дій Ш. з ч. 3 ст. 101 на ст. 104 КК, призначення йому покарання за цим законом та про скасування вироку в частині цивільногоКпозову.

Заслухавши доповідача, прокурора, який не заперечував проти протесту, перевіривши матеріали справи, судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що протест підлягає задоволенню.

Суд правильно встановив фактичні обставини справи, однак дав їм неправильну юридичну оцінку, що потягло помилкову кваліфікацію дій засудженого та призначення йому покарання, яке не відповідає характеру і ступеню суспільної небезпечності вчиненого ним діяння.

Так, із показань засудженого і свідків Ч., Л., Г. та інших видно, що 10 березня 1997 р. із самого ранку М. на робочому місці охоронника автостоянки розпивав спиртні напої і в стані алкогольного сп’яніння прийшов на територію АЗС, зайшов в операторське приміщення, де чіплявся до операторів Ч. і Ш., нецензурно висловлювався, поводився агресивно, створюючи очевидну загрозу для їх життя і здоров’я.

Коли ж Ч. і Ш. намагалися вивести М. із приміщення, той схопив останнього за одяг, порвавши його, став завдавати Ш. удари, витягнув його на вулицю й повалив на землю, де продовжував бити руками й ногами по обличчю, по голові й у живіт.

Факт нанесення М. ударів Ш. і заподіяння останньому тілесних ушкоджень підтверджується також висновком судово-медичної експертизи від 18Клистопада 1997 р., згідно з яким у Ш. виявлено тілесні ушкодження (крововиливи біля зовнішнього краю лівого ока, на задній поверхні грудної клітки, на слизовій оболонці нижньої губи зліва, забиття м’яких тканин потиличної області справа), які з урахуванням їх характеру й локалізації були заподіяні йому як мінімум шістьома-сімома ударами тупих предметів.

Засуджений, як установив суд, захищаючись від нападу, завдав потерпілому лише два удари — один рукою по обличчю, від якого останній упав на землю, а другий — ногою в лоб, коли М., погрожуючи вбивством, намагався піднятись із землі.

Встановлені судом фактичні обставини свідчать про те, що дії Ш. до нанесення ним удару потерпілому ногою в лоб не були протиправними, оскільки були спрямовані на захист ним своєї гідності, честі та здоров’я і являли собою необхідну оборону від нападу п’яного М.

Завдання ж потерпілому М. удару ногою по голові слід розцінити як перевищення Ш. меж необхідної оборони. В цей момент М., хоч і не припинив свого неправомірного посягання, але вже не становив реальної загрози для життя і здоров’я засудженого, оскільки був повалений на землю, а тому завдання ще одного удару в життєво важливий орган, коли потерпілий перебував у напівлежачому положенні, не викликалося необхідністю.

Касаційна інстанція, визнавши наявність неправомірного посягання на Ш. з боку М., безпідставно розцінила характер цього посягання і ступінь його суспільної небезпечності як незначні, оскільки виходила лише з обставин події та наслідків, що настали для Ш. й М., і помилково дійшла висновку, що в діях засудженого немає перевищення меж необхідної оборони.

У зв’язку з наведеним судові рішення змінено, дії Ш. перекваліфіковано з ч. 3 ст. 101 на ст. 104 КК, за якою йому призначено покарання у вигляді одного року позбавлення волі.

В частині стягнення із засудженого 1296 грн. на користь Київського науково-практичного центру швидкої допомоги та медицини катастроф рішення суду скасовані, оскільки відповідно до ст. 931 КПК витрати на стаціонарне лікування потерпілого в разі вчинення злочину при перевищенні меж необхідної оборони із засудженого не стягуються. Скасовано рішення з направленням справи на новий судовий розгляд у порядку цивільного судочинства і в частині стягнення із Ш. на користь Л. 20 тис. грн. моральної шкоди, оскільки при вирішенні зазначеного цивільного позову суд не врахував істотних обставин справи, що впливають на розмір цієї шкоди, зокрема неправомірність дій М., які сприяли її заподіянню.

© 2018. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком