ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
17-2001. При вирішенні спору між співвласниками жилого будинку про порядок користування земельною ділянкою суд має враховувати роз’яснення з цих питань, дані Пленумом Верховного Суду України у постанові від 25 грудня 1996 р. № 13 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», зокрема про те, що у спільному користуванні сторін суд може залишити лише ділянку, роздільне користування якою встановити неможливо, і що у резолютивній частині рішення він повинен вказати розміри й межі тих ділянок, якими має користуватися кожна зі сторін, і тих, які виділено для спільного користування, а також як сторони мають проходити до будинку, будівель, споруд та на вулицю
 
 
У вересні 1997 р. С. пред’явив позов до К. про встановлення порядку користування земельною ділянкою. Позивач зазначав, що згідно з договором купівлі-продажу, укладеним 8 травня 1996 р., він став власником 3/4 жилого будинку в м. Старобільську Луганської області, 1/4 якого належить К. Посилаючись на те, що між ним та відповідачкою виникають конфлікти з приводу користування присадибною земельною ділянкою, С. просив установити такий порядок користування нею, який відповідає їхнім часткам у праві власності на будинок.

Справа розглядалася судами неодноразово. Останнім рішенням Старобільського районного суду від 18 грудня 1998 р., залишеним без зміни ухвалою судової колегії в цивільних справах Луганського обласного суду від 1 лютого 1999 р., позов було задоволено. Постановлено виділити в користування С. земельну ділянку площею 411 кв. метрів, К. — 137 кв. метрів, а 426 кв. метрів залишити у спільному користуванні.

Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті питання про скасування зазначених судових рішень як постановлених із порушенням вимог закону. Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України протест задовольнила з таких підстав.

Задовольняючи позов, районний суд в основу свого рішення поклав висновок будівельно-технічної експертизи, якою співвласникам було запропоновано порядок користування земельною ділянкою загальною площею 974 кв. метри відповідно до їхніх часток у праві власності на будинок. Судова колегія обласного суду із цим погодилась.

Проте такий висновок не є обгрунтованим, оскільки суд дійшов його на порушення вимог статей 15, 30, 62 ЦПК і без урахування роз’яснень, даних у постанові Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1996 р. № 13 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (далі — постанова), згідно з п. 24 якої у справах про встановлення порядку користування земельною ділянкою необхідно витребувати документи про її надання, план земельної ділянки, відведеної в натурі, та план цієї ділянки із зазначенням її частин, що перебувають у фактичному користуванні кожного із співвласників.

Хоча в матеріалах справи зібрано суперечливі відомості про розміри земельної ділянки (910, 977 і 974 кв. метри), районний суд уваги на це не звернув і без витребування та перевірки необхідних документів закріпив у постійному користуванні співвласників ділянку площею 974 кв. метри.

Відповідно до п. 19 постанови у спільному користуванні сторін суд може залишити лише ділянку, роздільне користування якою встановити неможливо. Як вбачається з рішення районного суду, земельну ділянку площею 426 кв. метрів, зайняту двором, було залишено у спільному користуванні. Однак при цьому суд не звернув уваги на те, що в матеріалах справи (в тому числі у висновку будівельно-технічної експертизи) немає даних про неможливість роздільного користування двором.

Із показань свідків Л. і Т., колишніх власників 3/4 будинку, видно, що спір у них із К. виникав саме з приводу користування двором. Разом з тим ці свідки зазначали, що з 1954 р. земельну ділянку під городом було поділено на дві рівні частини і з того часу однією з них користується К.

Згідно з довідкою фінансового відділу Старобільської районної ради, К. із 1975 р. до виходу на пенсію у 1981 р. сплачувала земельну ренту виходячи з того, що розмір її ділянки становив 487 кв. метрів (1/2 від загальної площі).

Незважаючи на те, що за ч. 3 ст. 42 ЗК угода про порядок користування і розпорядження земельною ділянкою є обов’язковою для особи, яка згодом придбала відповідну частку в спільній власності на жилий будинок, суд доводи відповідачки з цього приводу до уваги не взяв і представленим доказам належної оцінки не дав.

Як роз’яснено у п. 22 постанови, в резолютивній частині рішення про встановлення порядку користування земельною ділянкою суд повинен вказати розміри й межі тих ділянок, якими має користуватися кожна зі сторін, і тих, котрі виділено для спільного користування, а також те, як сторони мають проходити до будинку, будівель, споруд та на вулицю.

На порушення згаданих вимог районний суд у резолютивній частині рішення обмежився лише зазначенням загального розміру земельних ділянок, які були виділені сторонам і залишені у їх спільному користуванні.

За наявності таких недоліків рішення районного суду не може залишатися в силі. Судова колегія в цивільних справах обласного суду не взяла до уваги допущені судом першої інстанції помилки і залишила його рішення без зміни. За наведених обставин ці судові рішення не можна вважати законними й обгрунтованими.

При новому розгляді справи суду слід врахувати викладене, вжити всіх передбачених законом заходів до всебічного, повного й об’єктивного з’ясування дійсних обставин справи, прав та обов’язків сторін і залежно від установленого вирішити спір. Оскільки даний спір тривалий час не знаходить свого вирішення у Старобільському районному суді, справу має бути передано до провадження<\!s>Луганського обласного суду для розгляду по першій інстанції.

Виходячи з наведеного судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України протест заступника Голови Верховного Суду України задовольнила, рішення Старобільського районного суду та ухвалу судової колегії в цивільних справах Луганського обласного суду скасувала і направила справу на новий розгляд в Луганський обласний суд по першій інстанції.
© 2018. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком