ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
21. Звільнення з роботи за п. 3 ст. 41 КЗпП України не є заходом дисциплінарного стягнення, і на правила його проведення не поширюються строки для застосування дисциплінарних стягнень, встановлені ст. 148 цього Кодексу
 
 

У серпні 2000 р. К. звернулась у суд із позовом до Перевальського районного відділу освіти про поновлення на роботі. Позивачка зазначала, що відповідно до наказу відповідача від 24 червня 1998 р. № 59 її було звільнено за п. 1 ст. 41 КЗпП з посади директора Перевальської середньої школи № 14 (пізніше дату звільнення було змінено на 16 січня 1999 р.). Рішенням Брянківського міського суду Луганської області від 28 червня 2000 р. її поновили на посаді директора цієї школи. Але згодом наказом від 4 серпня 2000 р. її знову звільнили — за вчинення тих же дій, але вже на підставі п. 3 ст. 41 КЗпП.

Справа розглядалася судами неодноразово. Останнім рішенням Брянківського міського суду від 19 червня 2001 р., залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 1 жовтня 2001 р., в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі К. просить скасувати зазначені судові рішення, а справу направити на новий розгляд суду, але в іншому складі. Свої вимоги вона мотивувала неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права.

Судова палата з цивільних справ Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, К. була звільнена з посади директора згідно з наказом відповідача від 24 червня 1998 р. № 59 за п. 1 ст. 41 КЗпП за грубе порушення інструкції про іспити та невиконання своїх функціональних обов’язків, яке полягало в тому, що під час складання у червні 1998 р. учнями 9—11 класів випускних іспитів за її вказівкою були переписані протоколи іспитів та виправлені оцінки в журналі, а також завищені оцінки деяким учням шляхом їх виправлення у вкладишах.

14 травня 1999 р. в зазначений наказ були внесені зміни у зв’язку з тим, що згода на звільнення К. надійшла від Перевальської районної ради 15 січня 1999 р., тому саме з цієї дати К. було звільнено на підставі п. 1 ст. 41 КЗпП.

Вироком Брянківського міського суду від 28 грудня 1999 р. К. визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 165 та ч. 1 ст. 172 КК 1960 р., і засуджено до двох років позбавлення волі та штрафу в розмірі 200 грн. з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням державних функцій. На підставі Закону від 24 липня 1998 р. № 61-XIV «Про амністію» К. звільнили від відбування покарання.

Брянківський міський суд рішенням від 28 липня 2001 р. поновив К. на посаді директора школи із 16 січня 1999 р. Своє рішення суд мотивував тим, що розірвання трудового договору з працівником на підставі п. 1 ст. 41 КЗпП є заходом дисциплінарного стягнення і згідно зі ст. 148 КЗпП не може бути застосоване до працівника пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Наказом Перевальського районного відділу освіти від 4 серпня 2000 р. К. було звільнено з посади директора школи на підставі п. 3 ст. 41 КЗпП. Оскільки звільнення працівника згідно із зазначеною нормою не є заходом дисциплінарного стягнення, то адміністрація мала право звільнити позивачку, одержавши на це згоду профспілкового комітету, що й було зроблено.

Наведене свідчить про те, що прийняте судом рішення відповідає нормам матеріального права і при розгляді справи суд не порушив норми процесуального права. Тому, керуючись ст. 334 ЦПК, судова палата з цивільних справ Верховного Суду України в задоволенні касаційної скарги К. відмовила.

© 2018. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком