ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
10-2001. У справі про поділ жилого будинку в натурі учасникам спільної власності на нього може бути виділено відокремлену частину будинку, яка відповідає розміру їхніх часток у праві власності, а якщо виділ частки технічно можливий, але з відхиленням від розміру часток кожного власника, суд з урахуванням конкретних обставин може провести його зі зміною у зв’язку з цим стосовно до ст. 119 ЦК України ідеальних часток і присудженням грошової компенсації учаснику спільної власності, частка якого зменшилась
 
 
У липні 1997 р. Я. звернулася в суд із позовом до К. і Л. про поділ в натурі будинку в м. Миргороді. Позивачка зазначала, що їй разом з відповідачами належить на праві власності в рівних частках (кожному по 1/3) спірний будинок. Оскільки фактично вона користується лише 1/5 будинку, просила поділити його в натурі відповідно до розмірів ідеальних часток співвласників, а також визначити порядок користування земельною ділянкою.

Рішенням Миргородського міського суду Полтавської області від 13 серпня 1997 р. позов задоволено частково. Зазначений будинок поділено в натурі. Виділено К. чотири кімнати площею відповідно 16,7; 15,3; 11,3; 10,4 кв. метра, коридор площею 6,8 кв. метра, погріб під сінями, що разом складає 1/2 всього будинку. Я. виділено дві кімнати площею 11,6 та 12,3 кв. метра, коридор площею 6,7 кв. метра, тамбур — 4,1 кв. метра, туалет, позначений на плані літерою «Е», що складає 1/5 всього будинку. Л. виділено три кімнати площею відповідно 17,0; 5,9; 15,9 кв. метра, сіни, позначені літерою «А», погріб — «В», туалет;— «Г», ганок, що становить 3/10 всього будинку. Стягнуто з К. і Л. на користь Я. по 70 грн. судових витрат з кожного. У задоволенні решти позовних вимог Я. відмовлено.

Ухвалою судової колегії в цивільних справах Полтавського обласного суду від 15 січня 1998 р. рішення міського суду залишено без зміни.

Постановою президії Полтавського обласного суду від 30 листопада 1999 р. протест заступника прокурора Полтавської області залишено без задоволення, а судові рішення — без зміни.

Заступник Генерального прокурора України порушив у протесті питання про скасування зазначених судових рішень у частині поділу будинку та направлення справи в цій частині на новий розгляд. Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України визнала, що протест підлягає задоволенню з таких підстав.

Із матеріалів справи вбачається, що позивачка Я. придбала 1/3 спірного будинку згідно з договором купівлі-продажу від 13 січня 1990 р. Відповідач К. купив 1/3 цього ж будинку згідно з таким же договором від 30 березня 1989 р., а відповідачці Л. 1/3 будинку належить за договором дарування від 4 квітня 1997 р.

Рішенням Миргородського районного суду Полтавської області від 23 січня 1991 р. між співвласниками зазначеного будинку Я., К. і колишнім власником С., частка якого зараз належить Л., був установлений порядок користування жилим будинком та земельною ділянкою.

Суд, вирішуючи спір про поділ будинку в натурі, виходив із того, що між співвласниками фактично склався порядок користування будинком, який відповідав першому варіанту технічної експертизи та зазначеному рішенню суду про порядок користування будинком.

Однак при цьому суди першої, а також касаційної і наглядної інстанцій не взяли до уваги роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, які містяться в п. 7 постанови від 4 жовтня 1991 р. № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», про те, що в спорах про поділ будинку в натурі учасникам спільної часткової власності на нього може бути виділено відокремлену його частину, яка відповідає розміру їхніх часток у праві власності. Якщо виділ технічно можливий, але з відхиленням від розміру часток кожного власника, суд з урахуванням конкретних обставин може провести його зі зміною у зв’язку з цим стосовно до ст. 119 ЦК ідеальних часток і присудженням грошової компенсації учаснику спільної власності, частка якого зменшилась.

Із висновку технічної експертизи вбачається, що за першим варіантом поділу будинку вартість основної частки (без добудов) у К. складає 2 тис. 639 грн., у Я. — 2 тис. 526 грн., у Л. — 3 тис. 240 грн. Тобто фактично позивачка користується меншою площею, ніж інші співвласники, при рівному праві кожного на будинок.

Суд, закріпляючи такий порядок поділу будинку, не з’ясував, наскільки він відповідає ідеальним часткам кожного співвласника, і не вирішив питання про грошову компенсацію.

Крім того, рішення суду за своїм змістом не відповідає вимогам ст. 203 ЦПК. У ньому не наведено мотивів щодо відмови в застосуванні другого варіанта поділу будинку — у відповідності з ідеальними частками кожного співвласника, а також мотивів розподілу судових витрат.

За таких обставин судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України протест заступника Генерального прокурора України задовольнила, рішення Миргородського міського суду, ухвалу судової колегії в цивільних справах та постанову президії Полтавського обласного суду в частині поділу будинку скасувала і направила справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
© 2018. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком