ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
26. Відповідно до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно підприємства бюро технічної інвентаризації здійснюють державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно і не можуть бути відповідачами щодо вимог про ви­знання права власності
 
 

У серпні 2005 р. АТЗТ «Санаторій “Восход”» (далі — АТЗТ, Товариство) звернулося до суду з позовом до Феодосійського міжміського бюро реєстрації та технічної інвентаризації (далі — МБТІ) про визнання права власності на нерухоме майно і спонукання зареєструвати це право власності. На обґрунтування своїх вимог Товариство зазначило, що спірне майно є внеском його засновників до статутного фонду позивача, а отже, є власністю останнього. Оскільки відповідач неправомірно відмовив у реєстрації права власності Товариства на спірний об’єкт нерухомості, позивач просив позов задовольнити.

Господарський суд Автономної Республіки Крим рішенням від 15 серпня 2005 р. позов задовольнив: визнав за АТЗТ право власності на спірне нерухоме майно (спальний корпус, кліматопавільйон, господарський двір та ін.) у м. Феодосії і зобов’язав МБТІ його зареєструвати.

Севастопольський апеляційний господарський суд постановою від 15 листопада 2005 р., з якою погодився Вищий господарський суд України постановою від 30 березня 2006 р., рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Колегія суддів Верховного Суду України ухвалою від 8 червня 2006 р. за касаційною скаргою Федерації незалежних профспілок Криму (далі — Федерація) порушила провадження з перегляду в касаційному порядку вказаної постанови Вищого господарського суду України. Скаргу обґрунтовано невідповідністю оскаржуваної постанови нормам матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши наведені у касаційній скарзі доводи і перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції і відповідно рішення суду першої інстанції, Вищий господарський суд України виходив із того, що спірне майно було передано АТЗТ у власність як внесок до статутного фонду, тому воно згідно з положеннями законів від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХІІ «Про господарські товариства» та від 7 лютого 1991 р. № 697-ХІІ «Про власність» є власністю позивача.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна.

Із матеріалів справи вбачається, що президія Ради Федерації постановою від 6 квітня 1992 р. прийняла рішення щодо реорганізації санаторію «Восход» в акціонерне товариство «Санаторій “Восход”». Для формування статутного фонду цього товариства вирішено передати санаторію «Восход» із фонду профспілкового майна Криму майно на суму 1 тис. 170 крб. у вигляді основних та оборотних фондів. Водночас президія вирішила виступити засновником акціонерного товариства «Санаторій “Восход”» і передати до його статутного фонду 3 тис. 620 крб. у вигляді майнових та грошових внесків.

Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Частиною 1 ст. 334 ЦК передбачено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону «Про господарські товариства» товариство є власником, зокрема, майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність.

Відповідно до п. 1.3 статуту Товариства, зареєстрованого рішенням виконавчого комітету Феодосійської міської ради народних депутатів від 24 квітня 1992 р., назване товариство є правонаступником санаторію «Восход» в обсязі переданого засновниками майна та грошових коштів.

Задовольняючи позов згідно з установчими документами, судові інстанції належним чином не з’ясували підстави набуття позивачем права власності на спірне майно з огляду на те, що матеріали справи не містять, а суд не дослі­джував доказів того, яке саме майно передали засновники до статутного фонду Товариства та чи входило до його складу спірне майно.

Крім того, відповідно до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно (затверджене наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 р. № 7/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 18 лютого 2002 р. за № 157/6445) підприємства бюро технічної інвентаризації здійснюють державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць.

Вирішуючи спір, судові інстанції не звернули уваги на те, що МБТІ згідно із зазначеним положенням здійснює лише реєстрацію прав власності на нерухоме майно і не може бути відповідачем щодо вимог Товариства про визнання права власності. У зв’язку з наведеним суду відповідно до вимог ст. 24 ГПК слід було вирішити питання про залучення до участі у справі іншого відповідача, який має відповідати за цим позовом.

За таких обставин Судова палата у господарських справах Верховного Суду України, керуючись статтями 11117—11120 ГПК, касаційну скаргу Федерації задовольнила: постанови Вищого господарського суду України від 30 березня 2006 р. і Севастопольського апеляційного господарського суду від 15 листопада 2005 р. та рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 15 серпня 2005 р. скасувала, а справу передала на новий розгляд до суду першої інстанції.
© 2018. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком