ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
Злочинність неповнолітніх: нові виклики для України
Shakun V.I. Juvenile delinquency: new challenges for Ukraine
 
 

Злочинність неповнолітніх: нові виклики для України

В.І. Шакун, перший проректор Національної академії внутрішніх справ України, доктор юридичних наук, професор

Перш ніж зосередити увагу на сучасних кримінологічно значимих чинниках, що впливають на злочинність неповнолітніх в Україні, зазначимо, що часові межі їх впливу охоплюють лише останнє десятиліття. На об’єктивності цих чинників істотно позначаються недоліки вітчизняної системи реєстрації повідомлень про злочини, через які вона дає можливість маніпулювати адміністративними та статистичними даними. Стан злочинності неповнолітніх традиційно характеризується кількістю злочинів, учинених як ними безпосередньо, так і за їх участю. Згідно зі статистичними даними, у 1992 р. цей показник збільшився на 19,9 % і в 1996 р. сягнув 41 811 злочинів. У 1997 р. з’явилася нова тенденція — без будь-яких об’єктивних причин кількість зареєстрованих злочинів неповнолітніх зменшилася на 22,7 % і в 2002 р. становила вже 32 335 злочинів. Однак коефіцієнт злочинності в розрахунку на 100 тис. населення віком від 14 років упродовж десятиріччя практично не змінювався і в 2002 р. становив 0,011. Істотно, на 37,3 %, скоротилася за цей період групова злочинність неповнолітніх.

Загалом під час аналізу статистичних даних складається враження, що останніми роками злочини, в тому числі вчинені неповнолітніми, реєструвалися лише тоді, коли було встановлено особу злочинця. На користь цього припущення свідчать такі показники: у 1992 р. до кримінальної відповідальності було притягнуто 52,7 % від загальної кількості неповнолітніх злочинців, а в 2002 р. — вже 96,3 %; кількість засуджених неповнолітнього віку постійно зростає — у середньому на 6,6 % на рік (якщо у 1992 р. було засуджено 11 625 неповнолітніх, то в 2002 р. — 20 104, тобто на 72,9 % більше). Частка таких осіб серед усіх засуджених упродовж останнього десятиріччя в середньому становила 8,9 %, а в 2002 р. — 10,4 %. При цьому на 75,4 % збільшилася кількість неповнолітніх, які на час учинення злочину ніде не працювали й не навчалися (у 1992 р. їх було 7134, у 2002 р. — 12 510).

Навіть така неповна картина злочинності неповнолітніх багато в чому суперечить сучасним соціальним і економічним українським реаліям. Так, за даними соціологічного опитування, проведеного Українським центром економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова у квітні 2003 р. серед респондентів віком від 18 років, законослухняність вважають однією з найважливіших чеснот лише 6,2 % молоді, а кожен п’ятий (21,5 %) взагалі ігнорує закон.

Зазначимо, що чинники, які можуть впливати на злочинність узагалі і неповнолітніх зокрема, потенційно притаманні будь-якій суспільній системі. Проте вони стають кримінологічно значимими в умовах кризового економічного стану держави та неефективної протидії влади злочинності.

Одним із таких чинників в Україні є непередбачуване і фактично неконтрольоване зростання кількості молодих людей, які не беруть участі у трудовому процесі, не виконують своїх суспільно необхідних функцій, не мають чітко визначеного соціального статусу та необхідних фінансових джерел для задоволення потреб особистої життєдіяльності. Молодь є чи не найуразливішою щодо ризику безробіття соціально-демографічною групою. На 1 січня 2001 р. вона становила 28 % від усіх зареєстрованих безробітних. Рівень офіційного безробіття молодих людей постійно зростає і на початку 2001 р. збільшився порівняно з 1995 р. майже в 11 разів, а саме з 29,6 тис. до 320,1 тис. (хоча протягом 2002 р. скоротився на 38,7 тис. осіб). За даними Держкомстату України, в 2000 р. кожен п’ятий із непрацюючих молодих людей (1152 тис. осіб), за критеріями МОП, належав до безробітних. Отже, кількість молодих безробітних щонайменше втричі більша за кількість тих, хто офіційно мав такий статус у Державній службі зайнятості. Середньомісячний рівень безробіття молоді, визначений за методикою МОП, у 2000 р. становив 19,1 %, у тому числі у віковій групі від 15 до 19 років — 40,1 %, від 20 до 24 — 20,5 %, від 25 до 29 років — 14,3 %. Якщо частка молоді серед зайнятого населення становила приблизно 23,9 %, то серед безробітних — 42,5 %.

Набула кримінологічного значення і загальна захворюваність молоді, яка за останні 10 років зросла у 2,8 раза. Зокрема, обгрунтоване занепокоєння викликає поширеність вроджених патологій: кожний восьмий новонароджений із десяти з’являється на світ з певними відхиленнями від норми, внаслідок чого різко збільшилася кількість уроджених вад розвитку, деформацій та хромосомних аномалій — у 2002 р. майже 20 випадків на 10 тис. населення. Вже сьогодні від цього страждає приблизно 30 тис. осіб підліткового віку, причому юнаків у 1,5 раза більше, ніж дівчат. Загальновідома соціальна небезпечність таких захворювань, як туберкульоз, наркоманія, СНІД та інших захворювань, що передаються статевим шляхом. У 1995 р. в Україні, за критеріями ВООЗ, було зареєстровано епідемію туберкульозу, і відтоді захворюваність підлітків на його активні форми збільшилася на 54,6 %. Як свідчать соціологічні дослідження, через невиконання медичними закладами, особливо недержавними, вимог щодо звітності, офіційна статистика неповно відображає масштаби поширення венеричних захворювань серед неповнолітніх. Стрімко зростає рівень вживання наркотичних засобів. За статистичними даними, майже 90 % наркоманів молодші від 30 років, причому чверть із них — жінки. Будь-яка хронічна хвороба незалежно від її біологічної природи ставить людину у психологічно особливі життєві обставини, або, інакше кажучи, створює особливу об’єктивну соціальну ситуацію її психічного розвитку. При цьому однотипні життєві обставини можуть провокувати найрізноманітніші хронічні захворювання 1. Протягом останнього десятиріччя питома вага підлітків із розладами психіки і поведінки збільшилася із 61 випадку на 10 тис. неповнолітніх у 1992 р. до 69,4 — у 2001 р. За останні 10 років цей показник зріс на 7,3 %, причому в юнаків він значно вищий, ніж у дівчат. Аналіз усіх аспектів здоров’я молоді приводить до висновку: його стан як оборонного потенціалу та ресурсу розвитку суспільства настільки незадовільний, що загрожує національній безпеці країни. Через слабке здоров’я придатними до військової служби протягом останніх п’яти років визнаються лише 6 із 10 юнаків.

Невтішний стан здоров’я молоді певною мірою призводить до виникнення іншого кримінологічно значимого чинника — демографічної кризи. Тільки за останні 10 років населення України скоротилося більше ніж на 3 млн. осіб. Фактично зникла одна область, за кількістю жителів трохи більша, ніж Харківська. За прогнозами ООН, до 2050 р. населення нашої країни зменшиться на 39,6 % (відчутніше, ніж, наприклад, у Росії, де прогнозується скорочення на 28,3 %).

Особливо складною є ситуація в найперспективнішій групі населення — віком від 14 до 28 років. Її чисельність в Україні протягом 1991—2001 рр. збільшилася з 10,7 млн. до 11,1 млн. осіб, а питома вага підвищилася з 20,7 до 22,6 %. Зростання абсолютної та відносної чисельності молоді розпочалося в 1993 р. внаслідок так званих демографічних хвиль. Спочатку завдяки короткочасному підвищенню народжуваності на початку 70-х років збільшилася протягом 1991—1997 рр. кількість молодих людей віком 20—24 роки (на 10,3 %); потім починаючи з 1997 р. — підлітків віком 14—17 років (на 6,7 %) у результаті деякого підвищення народжуваності в першій половині 80-х років (завдяки реалізації певних демополітичних заходів, а саме: збільшення допомоги сім’ям із дітьми, підвищення уваги до розв’язання житлових проблем молодих сімей тощо). Водночас чисельність 18—19-літніх за період з 1991 по 2001 р. скоротилась, а 25—28-літніх — майже не змінилася.

У найближчій перспективі чисельність молоді коливатиметься внаслідок впливу двох чинників: поступового просування у старші вікові групи дещо численнішої когорти народжених у першій половині 80-х років та поповнення вкрай нечисленним поколінням народжених у 90-ті роки. У підсумку протягом найближчих трьох років зростання чисельності молоді поступово припиниться і розпочнеться її скорочення 2. Ці й інші кримінологічно значимі чинники спонукають дещо по-іншому поглянути на існуючу систему профілактики злочинності серед молоді. Донедавна вважалося, що різноманітні масові заходи (дискотеки, рок-фестивалі тощо) відволікатимуть молодь від учинення протиправних дій. Проте, як свідчать новітні медико-біологічні дослідження, такі розваги, навпаки, часто супроводжуються антигромадськими вчинками їх учасників. Під час зазначених заходів у молодому організмі виробляється надлишок стресових гормонів, якими він, по суті, отруюється. У подальшому у підлітків формується потреба, яка переростає у звичку, — постійно відчувати потрясіння, тобто вони ніби «підсаджуються», подібно до наркоманів, на власний адреналін. Коли ж звукових подразників уже не вистачає, починають шукати нового «допінгу» у сварках, бійках, хуліганських та інших протиправних вчинках. Сотні з них гинуть, зірвавшись із дахів, балконів, вишок, мостів, куди вони вилазять у пошуках «гострих» відчуттів 3.

Ситуація стає ще більш загрозливою на фоні практично не контрольованого державою продажу та масового вживання неповнолітніми алкогольних напоїв. Тільки у 2002 р. в Україні від вживання неякісного й фальсифікованого алкоголю, за офіційними даними, померло понад 10 тис. осіб, серед яких майже 2 тис. — неповнолітніх (для порівняння: у США — 160 осіб). За оцінками експертів, загальний обсяг легального й тіньового ринку лікеро-горілчаних виробів сягає 30—35 млн. декалітрів на рік.

У контексті сказаного уявляється необгрунтованою сформульована у ст. 21 КК норма про те, що особа, яка вчинила злочин у стані сп’яніння внаслідок уживання алкоголю, підлягає кримінальній відповідальності. Оскільки в Україні заборонено обіг наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин, кримінальна відповідальність особи, яка вчинила злочин у стані такого сп’яніння, заперечень не викликає. Що ж стосується алкогольної продукції, то держава не тільки дозволяє, а й усіляко підтримує її випуск. Тому вона не має морального права встановлювати безумовну кримінальну відповідальність особи, яка вчинила злочин у стані алкогольного сп’яніння.

Окремо слід сказати про вплив на злочинність неповнолітніх телепередач, які містять сцени насильства. На жаль, в Україні ще не проведено грунтовних досліджень із цього питання. Тим часом, за даними маркетингової фірми Mediascope, 66 % дитячих передач, які транслюються по телебаченню в США, містять сцени насильства, причому в більшості випадків останнє не засуджується. За оцінками Національного інституту психічного здоров’я (США), лише у 4 % телепрограм, де є такі сцени, яскраво виражено заклик до ненасиль-ства. Загалом існує чітка залежність: рівень злочинності в тій чи іншій країні зростає через 10—15 років після появи в ній телебачення.

Кримінологи ще не оцінили належним чином відкриття наукою можливості людини впливати на навколишній світ. Зокрема, американський нейрофізіолог Роджер Сперрі отримав Нобелівську премію за те, що зумів дослідити, як мислеформи розвивають «причинну потенцію», тобто силу, яка ініціює все, що відбувається в житті людини. Ці дослідження свідчать, що «причинна потенція» діє як вбудована біоелектрична система, схожа на конденсаторну батарейку великої ємності. За певних умов енергія із прихованої форми може перейти в неприховану. Як відомо, людський організм складається з безлічі функціональних систем, і їх ритми повинні бути взаємопов’язані. Коли ці системи працюють в унісон, то і в організмі людини та в її поведінці панує гармонія. Коли ж організм потрапляє у стресову ситуацію, цей режим порушується. Більше того, якщо людина перебуває в таких умовах тривалий час, то системні зв’язки починають розриватися і кожна функціональна система, намагаючись вижити, працює сама по собі. Тому в організмі виникають хаос і дезорганізація. При цьому функціональні системи діють за принципом саморегуляції. У кожній із них постійно циркулює й оцінюється інформація щодо результатів її діяльності. Вони також самі себе налаштовують на оптимальні умови функціонування, адаптуючи організм до навколишнього середовища. Кожний відрізок часу діяльності організму визначається якоюсь однією домінуючою з точки зору виживання системою. Після задоволення провідної потреби організм опиняється у владі іншої, наступної за значенням 4. Тобто задоволення однієї потреби дозволяє формуватися наступній. І таке послідовне квантування відбувається на всіх рівнях: від молекулярних процесів до психічної, в тому числі соціальної, діяльності людини.

Стає все очевиднішим, що людина виявилася більш складним організмом, ніж вважалося раніше. Вона одночасно перебуває і діє в мікро-, макро- й мегасвіті, які являють собою специфічні сфери об’єктивної реальності і розрізняються за рівнем структурної організації матерії або функціональних систем. Виникає запитання: яке це має відношення до злочинності серед молоді? Справа, власне, в тому, що десятиліттями нас переконували: подолання злочинності залежить від директив, законів, зусиль громадських організацій і, зрештою, сім’ї та школи. Як виявилося, все це може певним чином сприяти її обмеженню, але проблеми не усуває. Тож зрозуміло, що вкрай потрібні фундаментальні дослідження глибинних чинників поведінки людини, передусім таких, які можуть призвести до вчинення злочинів.


1 Див.: Н и к о л а е в а В.В. Влияние хронической болезни на психику. — М., 1987. — С. 157.

2 Див.: Ш а к у н В.І. Суспільство і злочинність. — К., 2003. — С. 25—39.

3 Див.: С і в а ч е н к о О. З чорною пов’язкою на очах // Дзеркало тижня. — 2003. — 25 жовт.

4 Див.: Наука і релігія. — 2000. — № 8. — С. 4.


S u m m a r y The author draws attention to criminalizing criteria of juvenile deliquency being formed in Ukraine for the last decade — unemployment, extension of chronic diseases, demographic crisis and also puts his point of view in regard to present preventive system of this type of crime.
© 2017. Верховний Суд України. Розробка http://www.viaduk.net" style="color:#ffffff;">Віадук-Телеком