ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
Особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту
 
 

Особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України
від 23 листопада 2004 р.
(в и т я г)

Артемівський районний суд Донецької області вироком від 19 січня 2004 р. засудив Б., раніше двічі судимого за корисливі злочини, за ст. 116 КК на три роки позбавлення волі, на підставі ст. 71 цього ж Кодексу частково приєднав до цього покарання невідбуту частину покарання за попереднім вироком — два роки позбавлення волі — й остаточно призначив засудженому покарання у виді п’яти років позбавлення волі.

Б. визнано винним у тому, що він 29 травня 2003 р. приблизно о 4-й годині 30 хвилин з ревнощів і помсти, перебуваючи в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок тяжкої образи та протизаконного насильства щодо нього й близької йому людини — З. — з боку І., умисно завдав останньому 11 ударів ножем у життєво важливі органи, внаслідок чого настала смерть.

Апеляційний суд Донецької області ухвалою від 6 квітня 2004 р. вирок щодо Б. скасував і справу закрив на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК — за відсутністю в його діях складу злочину. При цьому апеляційний суд зазначив, що І. застосував до Б. і близької йому людини протиправне насильство, від якого той захищався, але через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, і за своїм суб’єктивним сприйняттям не міг правильно оцінити відповідність заподіяної ним шкоди небезпечності посягання, що згідно з ч. 4 ст. 36 КК виключає кримінальну відповідальність за заподіяння будь-якої шкоди особі, котра вчинила посягання, включаючи й позбавлення її життя.

У касаційному поданні прокурор, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, порушив питання про скасування ухвали апеляційного суду з направленням справи на новий апеляційний розгляд у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону. Він вважав, що Б. перевищив межі необхідної оборони, а апеляційний суд безпідставно закрив кримінальну справу за відсутністю в його діях складу злочину.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені в касаційному поданні доводи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України для його задоволення підстав не знайшла.

Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи і при цьому дійшов висновку про те, що після заволодіння Б. ножем, яким І. намагався завдати йому удару, дії Б. не можна кваліфікувати як правомірні, тому що йому вже не потрібно було захищатися. Апеляційний суд обгрунтовано визнав цей висновок помилковим, оскільки він спростовується зібраними у справі доказами, яким дана правильна оцінка у вироку.

Як убачається із судових рішень, душевне хвилювання у Б. виникло внаслідок суспільно небезпечного посягання з боку І. на законні права й інтереси його самого та близьких йому людей: І. вибив уночі вхідні двері в будинку, де Б. і З., з якою останній перебував у фактичних шлюбних стосунках, проживали з малолітніми дітьми; у присутності дітей силою примусив З. піти з дому, що викликало у них почуття страху та про що 10-річна дитина повідомила Б.; згвалтував З. і на очах у нього завдавав їй ударів; ображав Б. нецензурними словами й намагався ударити його ножем у груди, а також завдав ударів у голову у відповідь на намагання припинити насильство. Усе це на грунті емоційного напруження викликало у Б. стан сильного душевного хвилювання, в якому він не міг об’єктивно оцінювати реальність посягання й обгрунтовано вважав, що воно не завершене.

Зазначені обставини підтверджуються висновками судово-медичних експертиз від 29 травня та 2 червня 2003 р., відповідно до яких у Б. виявлені на руках легкі тілесні ушкодження, які могли виникнути під час захисту від ударів І. та у процесі відбирання у нього ножа, а у З. — легкі тілесні ушкодження у вигляді крововиливів на лівому плечі і правому стегні, що могли виникнути під час вчинення щодо неї насильницьких дій.

Із висновку комплексної психолого-психіатричної експертизи від 9 липня 2003 р. вбачається, що в момент вчинення інкримінованого Б. діяння він перебував у стані фізіологічного афекту, який не досяг ступеня патологічного, однак унаслідок індивідуальних психологічних характеристик Б. істотно знизив його можливість керувати своїми діями.

Об’єктивність такого висновку, на думку апеляційного суду, підтверджується наведеними у вироку доказами, зокрема показаннями самого Б. під час досудового слідства та в суді про те, що він не пам’ятає послідовності своїх дій після того, як завдав першого удару ножем потерпілому. Він пояснював їх сильним збудженням і вважав, що протягом усього часу тільки оборонявся від І., який становив для нього небезпеку. Б. також не пам’ятав, за яких обставин у дворі ударив ножем Б-ра, який перед тим перебував у його будинку разом з І. Тільки після того, як побачив останнього у дворі без ознак життя, він припинив будь-які активні дії та повідомив про вбивство односельчанку, яка проходила повз двір, і попросив її викликати швидку медичну допомогу й міліцію.

Суд послався також на показання Н. та З.Н., які були свідками того, як дитина повідомила Б. про насильство щодо матері з боку осіб, які вибили вхідні двері; свідки бачили вибиті двері, а також були з Б., коли він у пошуках З. зайшов у двір У. і, почувши крики з літньої кухні, попрямував туди. Коли З. вийшла у двір, вона сказала їм, що І. гвалтував її, а Б. перепинив ці дії. На підтвердження насильницького характеру дій І. суд послався у вироку і на показання З. про вчинення І. насильства щодо неї.

Незважаючи на те, що Б. раніше був судимий за корисливі злочини, які не становили великої суспільної небезпеки, суд першої інстанції визнав, що він не схильний до агресивних проявів щодо іншої особи, позитивно характеризується за місцем проживання, не зловживає спиртними напоями та відповідно до висновку судово-наркологічної експертизи від 8 липня 2003 р. на хронічний алкоголізм не страждає і примусового лікування не потребує.

І., навпаки, зловживав спиртними напоями, зокрема перед вчиненням суспільно небезпечного посягання 29 травня 2003 р., раніше теж був судимий за корисливі злочини, за місцем проживання характеризувався негативно. 24 липня 2003 р. у порушенні кримінальної справи щодо нього за фактом вчинення щодо З. дій, які містять ознаки злочину, було відмовлено на підставі п. 8 ч. 1 ст. 6 КПК — у зв’язку з його смертю.

Наведені прокурором у касаційному поданні доводи про те, що Б. діяв із почуття помсти, а не оборонявся від протиправного посягання потерпілого і тому апеляційний суд неправильно застосував кримінальний закон — ч. 4 ст. 36 КК, є безпідставними.

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України погодилася з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність у діях Б. складу злочину — умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони, оскільки підсудний діяв в інтересах захисту охоронюваних законом особистих прав та інтересів, як своїх власних, так і близьких йому осіб, а тому його дії є правомірними й не можуть бути підставою для притягнення до кримінальної відповідальності.

З урахуванням наведеного у задоволенні касаційного подання прокурора відмовлено.

© 2017. Верховний Суд України. Розробка http://www.viaduk.net" style="color:#ffffff;">Віадук-Телеком