ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
19. Рішення атестаційної комісії про невідповідність працівника займаній посаді у зв’язку з допущенням ним дисциплінарного проступку не може бути підставою для звільнення за п. 2 ст. 40 КЗпП України, згідно з яким працівник може бути звільнений роботодавцем за неналежне виконання трудових обов’язків внаслідок недостатньої кваліфікації чи стану здоров’я, тобто за відсутності в цьому вини працівника
 
 

У травні 2000 р. С. звернулася в суд із позовом до Київської регіональної митниці (далі — Митниця) про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, посилаючись на те, що працювала у відповідача на посаді інспектора транспортно-вантажного відділу № 1 і наказом начальника Митниці від 6 травня 2000 р. була незаконно звільнена з роботи за п. 2 ст. 40 КЗпП.

Справа розглядалася судами неодноразово. Останнім рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2001 р., залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 17 грудня 2001 р., в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі С. просить скасувати ухвалені у справі рішення з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а справа — направленню на новий судовий розгляд з таких підстав.

Відповідно до ст. 202 ЦПК рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. У зв’язку з цим суд зобов’язаний зазначити в рішенні про доведеність чи недоведеність фактів, з якими закон пов’язує наявність порушеного або оспорюваного права чи інші підстави щодо задоволення вимог.

Суд у рішенні зазначив, що підставою для звільнення позивачки з роботи стали результати перевірки за фактом розкрадання вантажу БФ «Київська Русь», оформленням якого займалася позивачка і, належним чином не перевіривши документи щодо вантажу, передала його на відповідальне зберігання на склад ДКЗП «Плодоовоч», орендований ПП «Надія» без відповідного оформлення документів. На засіданні позачергової атестації 21 квітня 2000 р. за участю С. було визнано її невідповідність займаній посаді.

Під час судового засідання позивачка зазначала, що попередніми атестаційними листами та наказами про присвоєння їй персональних звань, виданими відповідачем, підтверджено достатній обсяг її знань митного законодавства України; зокрема, в поданні на присвоєння їй персонального звання інспектора 2-го рангу зазначено, що вона добре знає чинне законодавство, виявила себе досвідченим, дисциплінованим працівником, а також постійно працює над підвищенням свого професійного рівня. Крім того, перебуваючи на посаді інспектора транспортно-вантажного відділу, С. займалася питаннями контролю за давальницькою сировиною, що є найвідповідальнішою ділянкою роботи, на яку призначаються найбільш підготовлені працівники. До цього призначення позивачка успішно склала іспит-співбесіду для з’ясування рівня знань нормативних документів, до того ж заочно здобуває вищу юридичну освіту. Проте в рішенні суду не зазначено про доведеність чи недоведеність цих обставин.

Як вбачається з протоколу позачергового засідання атестаційної комісії Митниці від 21 квітня 2000 р., на ньому розглядався фактично допущений позивачкою дисциплінарний проступок при розміщенні на зберігання під митним контролем вантажу БФ «Київська Русь». За таких обставин суд мав би врахувати, що підставою для звільнення працівника за п. 2 ст. 40 КЗпП може бути неналежне виконання ним трудових обов’язків внаслідок недостатньої кваліфікації чи стану здоров’я, тобто за умови відсутності в цьому вини працівника. Зазначене положення не поширюється на випадки звільнення за неналежне виконання трудових обов’язків. Обставини, що свідчать про вину працівника, не можуть наводитись як аргумент для обгрунтування підстави звільнення саме за п. 2 ст. 40 КЗпП. Якщо роботодавець має докази того, що працівник неналежним чином виконує трудові обов’язки, він вправі притягнути його до дисциплінарної відповідальності — аж до звільнення з роботи.

Крім того, суд не врахував, що відповідно до наказу по Митниці від 11 квітня 2000 р. позачергове засідання атестаційної комісії проводиться згідно з окремими розпорядженнями (наказом) начальника Митниці. Позачергове ж засідання комісії від 21 квітня 2000 р., на якому розглядалося питання про відповідність позивачки займаній посаді, було проведено за відсутності відповідного розпорядження (наказу).

За таких обставин, коли місцевим та апеляційним судом порушені вимоги процесуального законодавства і невірно застосовані норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України, керуючись ст. 334 ЦПК, скасувала рішення Шевченківського районного суду від 15 жовтня 2001 р. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 17 грудня 2001 р. і направила справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

© 2018. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком