ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
При відмові у позові про поновлення на роботі працівника, з яким замість трудового договору на невизначений строк укладалися контракти на нетривалий строк і при цьому у зв’язку із закінченням строку останнього контракту трудовий договір було припинено за п. 2 ст. 36 КЗпП України, суд не врахував, що умови контракту не повинні погіршувати становище працівника порівняно з чинним законодавством, що відповідно до ч. 2 ст. 391 КЗпП строкові трудові договори, які були переукладені один чи декілька разів, вважаються такими, що укладені на невизначений строк (за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 23 цього Кодексу), та що в разі неприпинення трудового договору у визначений ним строк він вважається продовженим на невизначений строк
 
 
При відмові у позові про поновлення на роботі працівника, з яким замість трудового договору на невизначений строк укладалися контракти на нетривалий строк і при цьому у зв’язку із закінченням строку останнього контракту трудовий договір було припинено за п. 2 ст. 36 КЗпП України, суд не врахував, що умови контракту не повинні погіршувати становище працівника порівняно з чинним законодавством, що відповідно до ч. 2 ст. 391 КЗпП строкові трудові договори, які були переукладені один чи декілька разів, вважаються такими, що укладені на невизначений строк (за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 23 цього Кодексу), та що в разі неприпинення трудового договору у визначений ним строк він вважається продовженим на невизначений строк

    5 січня 2000 р. К. звернувся в суд із позовом до ВАТ ½Птахофабрика ½Перше травня╗ про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. Позивач зазначав, що з 10 лютого 1992 р. він працював у відповідача на посаді слюсаря-оператора. 10 січня 1999 р. з ним було укладено контракт, згідно з яким він працював на цій же посаді строком один квартал, потім дію цього контракту було продовжено до 31 липня 1999 р., а 3 серпня 1999 р. з ним знову укладено контракт строком на один місяць, дію якого було продовжено по грудень. Наказом від 5 січня 2000 р. № 3-к його звільнено з роботи за п. 2 ст. 36 КЗпП з 4 січня 2000 р., оскільки з 25 грудня 1999 р. по 4 січня 2000 р. він хворів. Вважаючи своє звільнення незаконним, позивач просив задовольнити позов.
    Справа вирішувалася судами неодноразово. Останнім рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 7 грудня 2000 р., залишеним без змін ухвалою судової колегії в цивільних справах Черкаського обласного суду від 24 січня 2001 р., в позові відмовлено.
    У касаційній скарзі представник позивача просив скасувати постановлені у справі судові рішення з направленням останньої на новий розгляд як такі, що постановлені з порушенням норм матеріального і процесуального права.
    Судова палата з цивільних справ Верховного Суду України визнала, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а постановлені у справі судові рішення — скасуванню з направленням справи на новий розгляд із таких підстав.
    Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив із того, що звільнення позивача було проведено відповідно до вимог законодавства про працю. Проте погодитися з такими висновками суду не можна.
    Так, із матеріалів справи видно, що К. був прийнятий на роботу і працював на посаді слюсаря-оператора птахофабрики з 10 лютого 1992 р., тобто між ним та відповідачем було укладено трудовий договір на невизначений строк.
    У результаті укладення 10 січня 1999 р. контракту між позивачем і роботодавцем трудовий договір на невизначений строк, укладений 10 лютого 1992 р., було змінено на строковий терміном на один квартал — з 10 січня по 31 березня 1999 р.
    У подальшому цей договір продовжувався до 30 червня і з 1 до 31 липня 1999 р., а 3 серпня того ж року був підписаний новий контракт терміном на один місяць, дію якого було продовжено на вересень, жовтень, листопад і грудень.
    Вирішуючи спір, суд не звернув уваги на ці істотні обставини, хоча відповідно до ч. 2 ст. 391 КЗпП строкові трудові договори, які були переукладені один чи декілька разів, вважаються такими, що укладені на невизначений строк, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 23.
    Суд не перевірив і доводів позивача щодо того, що він був змушений підписати контракт, а також не з’ясував, чи не порушувала зміна договору на невизначений строк трудових прав К. Це необхідно було зробити, оскільки контракт є особливою формою трудового договору, умови якого не повинні погіршувати становище працівника порівняно з чинним законодавством.

    Згідно з п. 2 ст. 36 КЗпП однією з підстав припинення трудового договору є закінчення строку. Днем припинення трудового договору, укладеного на певний строк, є останній робочий день. У разі неприпинення такого договору в зазначений строк він вважається продовженим на невизначений строк. Суд на це уваги також не звернув.

    Оскільки районний та обласний суди постановили рішення з порушенням вимог п. 2 ст. 36, статей 391 та 21 КЗпП, постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 р. від № 170 ½Про впорядкування застосування контрактної форми трудового договору╗, зокрема Положення про порядок укладання контрактів при прийнятті на роботу працівників, затвердженого цією ж постановою рішення Конституційного Суду України від 9 липня 1998 р. № 12-рп/98, а також ст. 202 ЦПК, то вони підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.
    Керуючись ст. 334 ЦПК, судова палата з цивільних справ Верховного Суду України рішення Черкаського районного суду та ухвалу судової колегії в цивільних справах Черкаського обласного суду скасувала, а справу передала на новий розгляд до суду першої інстанції.

© 2017. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком