ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
2002-32. Ухвала про затвердження мирової угоди не може бути скасована, якщо сторони відповідно до принципу диспозитивності розпорядилися своїми правами в судовому процесі і дійшли згоди про вирішення спору шляхом укладення мирової угоди.
 
 

У березні 1999 р. Б.С.А. звернувся в суд із позовом до Ф. і Б.С.О. про відшкодування шкоди, посилаючись на те, що 18 вересня 1997 р. автомашиною, за кермом якої був Ф. і яка належить Б.С.О., на нього, позивача, було вчинено наїзд, у результаті якого він був тяжко травмований та визнаний інвалідом II групи. Відповідачі ухиляються від добровільного відшкодування заподіяної йому матеріальної та моральної шкоди, у зв’язку з чим він був змушений заявити даний позов. Ухвалою Антрацитівського районного суду Луганської області від 9 лютого 2000 р. між Б.С.А. та Ф. було затверджено мирову угоду, згідно з якою останній до 1 червня 2000 р. мав виплатити позивачеві 8 тис. 400 грн. Цією ж ухвалою провадження у справі було закрито.

У касаційній скарзі Б.С.А. просив скасувати зазначену ухвалу, посилаючись на те, що її постановлено з порушенням норм процесуального права, крім того, мирова угода, на його думку, суперечить чинному законодавству, порушує його права та інтереси. Судова палата з цивільних справ Верховного Суду України визнала, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ч. 3 ст. 103 ЦПК сторони можуть закінчити справу мировою угодою на будь-якій стадії процесу. Використовуючи надане законом право, сторони у даній справі скористалися передбаченою чинним законодавством можливістю вирішити спір шляхом укладення мирової угоди, за умовами якої відповідач протягом визначеного періоду часу зобов’язаний вчинити певні дії для відшкодування заподіяної ним шкоди. Реалізація сторонами передбаченого законом права самостійно розпоряджатися своїми правами в судовому процесі з огляду на дію в цивільному процесуальному законодавстві принципу диспозитивності, а також з урахуванням конкретних умов мирової угоди не позбавляє позивача права вирішити у встановленому законом порядку інші вимоги, які не були предметом мирової угоди, або у визначеному ч. 4 ст. 231 ЦПК порядкушляхом пред’явлення нового позову вимагати зміни розміру та строків платежів.

Наведені в касаційній скарзі доводи з урахуванням зазначеного не належать до тих підстав, з якими процесуальне законодавство пов’язує можливість прийняття рішення щодо скасування або зміни оскаржуваної ухвали (статті 336, 340 ЦПК).

Керуючись ст. 334 ЦПК, судова палата з цивільних справ Верховного Суду України касаційну скаргу Б.С.А. відхилила.

© 2018. Верховний Суд України. Розробка http://www.viaduk.net" style="color:#ffffff;">Віадук-Телеком