ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
76. Використання отриманого кредиту не за цільовим призначенням неправильно кваліфіковано за ст. 86-1 КК України 1960 р. як розкрадання в особливо великих розмірах. Такі дії слід розглядати як шахрайство з фінансовими ресурсами і кваліфікувати за ст. 148-5 цього Кодексу
 
 

Вироком Черкаського районного суду Черкаської області від 10 квітня 2001 р., яким Б. засуджений за ст. 86-1 КК 1960 р. із застосуванням ст. 44 цього Кодексу на чотири роки позбавлення волі з конфіскацією половини його майна, за ч. 2 ст. 148-5 КК 1960 р. — на три роки позбавлення волі з конфіскацією половини майна та з позбавленням права займатися підприємницькою діяльністю на два роки, за ч. 2 ст. 194 КК 1960 р. — на шість місяців позбавлення волі, а за сукупністю злочинів на підставі ст. 42 цього Кодексу — на чотири роки позбавлення волі з конфіскацією половини майна і з позбавленням права займатися підприємницькою діяльністю на два роки. Постановлено стягнути з Б. на користь Черкаського центрального відділення АКБ «Промислово-інвестиційний банк» (далі — Промінвестбанк) 22 тис. 987 грн.

Ухвалою судової колегії у кримінальних справах Черкаського обласного суду від 12 червня 2001 р. вирок залишено без зміни. Б. засуджений за те, що він як приватний підприємець надав завідомо неправдиві відомості Чигиринському відділенню Промінвестбанку з метою одержання кредиту і 18 вересня 1997 р. отримав у цьому банку кредит для заготівлі і переробки лісоматеріалів у сумі 19 тис. 998 грн. строком на шість місяців зі сплатою 50 % річних. Із цих коштів Б. 5 тис. 235 грн. використав не за цільовим призначенням, а 14 тис. 750 грн. привласнив. На день розгляду справи судом кредит не повернув.

У касаційній скарзі захисник просив вирок скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд тому, що вина Б. в інкримінованих йому злочинах не підтверджується зібраними у справі доказами, які, на його думку, свідчать лише про наявність підстав для притягнення Б. до цивільно-правової відповідальності. Захисник посилався також на те, що суд не дав належної оцінки доказам, а це призвело до неправильного застосування кримінального закону. Крім того, він зазначав, що під час слідства були допущені порушення кримінально-процесуального закону, на які суд не звернув уваги.

Перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційну скаргу задовольнила частково, пославшись на таке. Висновок суду про винність Б. у шахрайстві з фінансовими ресурсами у великих розмірах та у використанні завідомо підроблених документів підтверджується зібраними у справі доказами, яким суд дав у вироку належну оцінку. Так, сам засуджений Б. визнав, що він уклав кредитну угоду з Чигиринським відділенням Промінвестбанку про надання йому кредиту в розмірі

20 тис. грн. для заготівлі й переробки лісоматеріалів строком на шість місяців зі сплатою 50 % річних. 18 вересня 1997 р. кошти в сумі 19 тис. 998 грн. були перераховані за його вказівкою на рахунок підприємця Г., який на підставі укладеної між ними угоди повинен був займатися заготівлею та переробкою лісоматеріалів. Це підтвердили свідки Г., А., Є., К. і М. Згідно з кредитним договором № 10/97 від 3 вересня 1997 р., Чигиринське відділення Промінвестбанку надало Б. кредит на заготівлю й переробку лісоматеріалів у сумі 20 тис. грн. строком на шість місяців зі сплатою 50 % річних. За платіжнім дорученням від 18 вересня 1997 р. із цих грошей 19 тис. 998 грн. були перераховані Г.

Доводи захисника про те, що Б. не повинен нести кримінальну відповідальність за шахрайство з фінансовими ресурсами і за використання підроблених документів, оскільки підприємець Г., у свою чергу, не виконав угоду про заготівлю та переробку деревини, є безпідставними і спростовуються наведеними судом у вироку доказами. За показаннями свідка Г., він дійсно на прохання Б. у вересні 1997 р. уклав з ним угоду про заготівлю й переробку деревини, хоча цією діяльністю не займався й дозволу на заготівлю лісоматеріалів не мав. Тоді вони домовилися, що Б. займатиметься цим сам, і він деревину не постачав. Коли на його, Г., рахунок надійшли кредитні кошти, він за вказівкою Б. частину їх перерахував підприємцю А., а решту — на рахунок Б.

Свідок А. повідомив, що у вересні 1997 р. він на прохання Б. був поручителем при укладенні останнім кредитного договору з Чигиринським відділенням Промінвестбанку, надавши в заставу своє майно — автомобіль КАМАЗ. Б. користувався цим автомобілем і розрахувався за це, купивши автошини. Як пояснив свідок В., Б. ліс у Креселецькому лісництві не виписував, а відповідні документи є підробленими. Ці факти підтвердили свідки З. і Б.В. Свідок Л. пояснив, що Б. звертався з проханням виписати ліс до КСП, де він, Л., працював головою правління, але отримав відмову. Таким чином, Б., уклавши угоду на отримання кредиту в сумі 20 тис. грн. і отримавши останній, не використав його за цільовим призначенням (на заготівлю і переробку лісоматеріалу). Із цих коштів він розрахувався за автопослуги з А., частково сплатив відсотки за користування кредитом, оплатив банківські послуги, податок на прибуток у Державне казначейство України, а решту використав на власні потреби.

Як убачається з матеріалів справи, для отримання кредиту Б. надав банку неправдиву інформацію з використанням підроблених документів, зокрема угоди з Г. щодо постачання йому 170 куб. метрів лісоматеріалів, хоча завідомо знав, що той цього робити не збирається. Пізніше, у жовтні 1997 р. він подав завідомо неправдивий звіт про використання одержаних від банку коштів і підроблені документи від 8 жовтня 1997 р. про придбання деревини у Креселецькому лісництві, а також датовані 10 жовтня 1997 р. квитанцію до прибуткового касового ордера і накладну на 15 куб. метрів деревини твердих порід, нібито придбаної у КСП.

Установивши дані обставини, суд правильно кваліфікував дії Б. за ч. 2 ст. 148-5 КК як шахрайство з фінансовими ресурсами у великих розмірах та за ч. 2 ст. 194 КК як використання завідомо підроблених документів. У той же час суд безпідставно зазначив, що Б., отримавши кредит на суму 20 тис. грн., частково його привласнив (тобто викрав 14 тис. 750 грн.), і неправильно кваліфікував ці його дії за ст. 86-1 КК. Із матеріалів справи вбачається, і це визнав у вироку суд, що Б. шляхом шахрайства отримав у банку кредит на суму 20 тис. грн. і використав його не за цільовим призначенням, у тому числі на свої потреби за відсутності ознак розкрадання.

Ні органи слідства, ні суд не встановили і не навели доказів того, що Б., одержуючи у банку кредит, із самого початку мав на меті привласнити ці кошти, тобто що він не збирався їх повертати на передбачених угодою умовах. Те, що частину кредиту він витратив на свої потреби, не свідчить про викрадення цих коштів, а лише вказує на те, що їх використано не за цільовим призначенням. У справі немає жодного доказу того, що Б. відмовлявся від повернення кредиту або вчиняв для цього якісь дії. Неповернення взятого кредиту своєчасно Б. мотивував відсутністю коштів, і це знайшло об’єктивне підтвердження.

З урахуванням наведеного колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України перекваліфікувала дії Б. зі ст. 86-1 КК на ч. 2 ст. 148-5 КК, за якою його вже засуджено.

© 2018. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком